"Легенда про Сигурда і Гудрун", Дж. Р. Р. Толкін.Увага, сложнА. Книга специфічна за своїм спрямуванням і точно належить до категорії Advanced.Творчість Професора ніколи не буває легкою. Конкретно в цьому випадку навіть вже просунутий читач на самому початку твору ставить питання: що я бачу перед собою? Я вважаю, що саме так виглядає літературна компіляція з ноткою власного умислу. У Толкіна вийшло дивно, але самобутньо і науково скласти свою версію двох легенд, які складають одну історію: це Сага про Вольсунгів та Пісня про Нібелунгів.Цю книгу варто читати як мінімум для розуміння багатогранності епосів та їхньої історії. У "Пісні" Толкін поставив собі за мету скомпонувати з різних джерел кожної з цих двох легенд свій цілісний епос. У вигляді поеми, написаної розміром для середньовічної балади. Де-не-де він уникає подробиць, які у властивій манері вважає чимось некультурним, а десь додає власні деталі (наприклад підняття Гудрун повстання). Подібний твір потрібно ще постаратися щоб знайти. Вас очікує літературна гра з середньовічними рукописами та історією народів, які їх записали. Крістофер Толкін, упорядник записів батька, перетворив це на культурологічний ребус, який при цікавості до теми сприймається як захопливий детектив.Раніше незнайомий з епосом про Сигурда так матиме повну картину історії, а знайомий зі скандинавською міфологією побачить, де саме Толкін-батько відійшов від канонічних джерел. На додачу, Крістофер показує нам прямі паралелі епосів з історичними фактами, які надихали, а те й творили легенду про Сигурда: місця ймовірної дії, родоводи героїв, їхні реальні прообрази. Це ніби привідкриває ще один, досі таємний пласт історії, який робить легенду живішою. Описи Атілли від сучасників; теорії про походження валькірії Брюнхільд; і звісно ж загадка при чому тут бургунди.Мене в цій книзі гріє пророблене літературне дослідження Крістофера Толкіна. Мабуть, бо мене цілком влаштовує і зачаровує легенда про Сигурда така як вона є: місцями загадкова, де-не-де по-міфічному груба, і еклектична. Толкін багато в чому структуризував легенду і увігнав її в рамки, які інколи стосувалися суто його смаків. Він перетворив язичницький сказ, який оповідався під зорями, на середньовічну баладу, гідну виконання у залах королів. І легенда від цього як надбала щось, так і втратила.Раджу читати після ознайомлення з Сагою про Вольсунгів та Піснею про Нібелунгів, аби знати, про що взагалі тут мова. Якщо ви не фанат скандинавської міфології, історії, та літератури -- ця книга просто не для вас. Але якщо ви вже освоїлися в цих темних лісах і хочете заглибитись в хащі, знати більше ніж просто як Сигурд убив дракона і до чого це призвело, -- рано чи пізно, ця книга сама вас знайде. Ви станете сприймати легенду про золото Нібелунгів якщо не по-новому, то значно глибше і ширше.9/10, браво, Крістофер.