Запрошуємо вас прочитати дуже проникливий і щемкий есей Майкла Д. К. Драута дл NYT про його любов до світу Толкіна 👨‍🎓Проникливий, бо на, здавалось би, дрібних прикладах автор демонструє всю глибину думки і творчого таланту Професора. Приміром, над своїм підходом до багатоголосності (згаданий у цьому огляді на його книгу) у "Володарі Перснів" Драут почав думати, коли читав синові "Раду Ельронда", де доводилося надавати різні голоси 23 персонажам. На прикладі цього розділу він також пояснює як працюють посилання на минуле Середзем'я, як вони створюють у читача, котрий вперше знайомиться із світом, відчуття його справжності і давності. Майкл Драут також вказує на те, чому ж саме "Калевала" і "Беовульф" є першочерговими джерелами натхнення для Толкіна. І ні, це аж ніяк не через сюжетні чи наративні їх складові, а через їх суть як текстів, а, точніше, текстуальних руїн (термін, введений самим Драутом).Ви можете сказати, що все це вже було в оглядах на книгу, лекції автора. Так, було. Але в цьому есеї Драут розказує про трагічну смерть свого сина. На жаль, в 2022 році він помер через передозування фентанілом. Для автора це неймовірна трагедія, і читати про це було справді дуже прикро. Але Драут каже, що саме творчість Толкіна допомагала подолати йому ту прірву, в якій він опинився.Адже проста суть книг Толкіна в тому, що, попри все, вони дають надію, що у світі сповненому зла, втрат і сліз, є щось хороше. Чи в минулому, спогади про яке ми маємо берегти, чи майбутньому, за яке ми маємо боротися. Певно, це і є та причина чому нам, українцям, так бринять книги Професора під час війни.#стаття