Читаючи про життя святих, ти бачиш, що є ті, хто надавав великого значення печалі, покаянню і сльозам. Чому? Тому що це був їхній вибір. Або тому, що така атмосфера їм підходила. Або тому, що вони жили в певну епоху і в певному місці, де печаль була поширена і доводила високу духовність. Але печаль цих святих знову ж таки нерозривно пов'язана з радістю. Вони оплакують свої гріхи, але водночас сподіваються на Господа. Саме тому їх ніколи не настигає розпач. Є й інші святі отці Церкви, вони свідчать про радість і благословення, яке дарує їм Господь. Ці святі більше фокусуються на прощенні й любові. Вони бачать більше світла Христового, ніж темряви пекла. Вони набагато краще бачать, куди треба йти, ніж те, чого не треба робити. Цих святих набагато більше захоплює блиск Христовий, ніж роздуми над гріхами. Навіть коли вони говориять про покаяння, він підносить його як щось святкове й радісне.
Почуття провини і докори сумління лише нагадують нам, що щось у житті йде не так. Вони ніби кажуть: «Знаєш, у тому, що ти зробив, не було любові. Усвідом свою помилку, візьми на себе відповідальність, поплач, попроси прощення й виправся». Докори сумління підганяють нас так само, як ми підганяємо коня, щоб він почав рухатися. Ти шмагаєш його не для того, щоб поранити, а щоб вивести зі сонного стану. Таким чином ти кажеш: «Давай, рухайся, йдемо вперед». Саме це й роблять докори сумління. У цьому їхня функція і мета: вивести з летаргічного сну, пробудити.
Наведу приклад здорового почуття провини. Припустимо, хтось тобі каже: «Друже, ти погано вчинив. Ти увечері образив друга, зневажив ним, це негідне вашої дружби і ваших стосунків. Зрозумій, що ти помилився. Але не зупиняйся на цьому, йди далі! Мрій, фантазуй, подумай і переживи у себе в душі всю красу вашої любові. Змінюйся! Не занурюйся в думки про те, що ти помилився, і не тверди постійно: "Мені погано, я оступився, я грішник". Ти будеш ще робити помилки, але йди далі!»

#порадня_духовність_психологія #порадня_здорова_духовність #порадня_дорослість