25 жовтня 1992 р. у Києві відмучився 63-річний поет Іван Світличний. Його змучене тіло у вишиванці, подарованій Василем Стусом, упокоїлося на Байковому кладовищі. Страшно правдиво пролунав шепіт Леся Танюка: "Найкраще, що у тебе було, Іване, похорон!". Іван Світличний народився на Донеччині 20 вересня 1929 року. Батьки, хоч мали світле прізвище, були темні, неписьменні та мріяли дати освіту Івасеві та Надійці. Найвиразніший спогад дитинства – голод. Сільська школа, потім війна, 14-літнім намагався розібрати німецьку техніку – і лишився пальців на обох руках. Мати позбирала обрубочки пальчиків, поприкладала до рук сина, пообмотувала їх. Лікар твердо стояв на ампутації, а вона, копійки за душею не маючи, стояла навколішках і благала. Згадував Іван, як оперували руки, пришивали ті п’ять обрубочків, а він мовчав, щоб не ятрити матері душу. Хоч і ручку тримати було ніяк. Іван потрапив під перший покіс – арешти інтелігенції 1965 р. Вісім місяців провів у камері КДБ. Там він уклав збірку перекладів