Реалії українського ринку житла та соціальної політики держави у питанні забезпечення громадян сьогодні більше схожі на поєднання дикого заходу з диким популізмом.Це простір, де немає зрозумілих правил: оренда живе сама по собі без жодного регулювання, соціальне житло в країні відсутнє як клас, а службові квартири часто стають не інструментом підтримки, а «бонусом» для чиновників.Обіцянки держави про «дешеве і якісне житло» для понад 600 тисяч людей у чергах роками виглядають красиво, але в реальності не працюють. Черги радше символ корупції й хаосу, ніж реальний шанс отримати дах над головою.Усе це підживлюється ще й радянським Житловим кодексом 1983 року, який формально досі регулює сферу. І ця гра в «не чую, не бачу, нічого не кажу» могла б тривати й далі, якби не кілька жорстких тригерів:🔹 масштабні руйнування та потреба забезпечити житлом ВПО;🔹 європейська інтеграція і вимога виконувати індикатори Ukraine Facility.📑 Законопроєкт №12377 має змінити ситуацію. Він передбачає цифровізацію черг, створення Фонду соціального житла, інвентаризацію недобудов, оренду з правом викупу й нову модель соціальної оренди. Це крок від хаотичної й корупційної радянської спадщини до прозорих європейських стандартів.👉 Більше про реалії українського ринку житла, мої коментарі та думки експертів — у матеріалі порталу OBOZ.UA