…Він стоїть на колінах, обгорнутий у синьо-жовтий прапор і плаче: - Кицінька моя, ти мене ще чекаєш?І, мені здається, завмирає все довкола, поки він мовчки слухає її відповідь в телефоні. Видихаю, коли він їй каже:- І я тебе дуже люблю! Я не памʼятаю жодного номера телефона! Жодного! Лише твій памʼятаю. І далі стоїть на колінах, і витирає сльози. Виснажений, худючий, знесилений. І посміхається крізь сльози…- Я лише 86 днів захищав Україну і 846 днів пробув в полоні, - каже інший наш звільнений полонений на відеокамеру. - Я тільки 86 днів боровся за Україну….… Звільнена жінка, яка перебувала в полоні з 2017 року! Я навіть боюсь думати про її 7 довгих і безнадійних років. Інша молода жінка плаче безупинно, розмовляючи з мамою телефоном, просить покликати своїх дітей. У неї син і донечка. - Я вже вдома, мої котики, я вже вдома, в Україні, - і гірко плаче, схлипуючи. І потім ще комусь: - Саша, я вдома, я вдома, скоро побачимось! Чоловік в камуфляжі каже: - Вже все добре, найголовніше, що вони в Україні. Скоро побачитесь. …Йдуть пішки через перехід. Одна жінка тримає руки за спиною. Йде, опустивши голову. Єдина без будь яких речей. Повернулись з пекла. А в коментарях під відео: щось жінки після полону краще виглядають, аніж чоловіки; а що вони тягнуть у мішках? а чому пішки? а чому всі лисі?а які вгодовані та пузаті кабани зустрічають наших полонених, от їх би на фронт; а навіщо полоненим ті ваші квіти? І це ще я не бачила коментарів, як правильно знімати наших полонених.Що з нами? Світлина lb і не з останніх двох обмінів.(Текст Zoya Kazanhzy)