Ця доволі перспективна розробка так би і залишилась в переліку перспективних та нереалізованих, якби…

Війна, це завжди протистояння спису та меча проти щита та захисних обладунків. Із вдосконаленням одного одразу ж, тією чи іншою мірою вдосконалювали інше. І навпаки. Так було і так буде. В цьому ключі згадую історію коли в червні 2023 року, я зі своїми хлопцями виїхали на перше бойове застосування важкого нічного бомбера. Ми вважали, що в наших руках сучасний спис і ми зараз надеремо дупу окупантам. Все знаємо. Все вміємо. Вчились. Тренувались. Але після двох хвилин після зльоту ми раптом втратили керування дроном. Як так? Якого біса? Камера працювала. Але тільки вона. Дрон летів кудись в бік ворога і ми нічого не могли із цим зробити. Радіоелектронний захист окупантів тоді виявився міцнішим ніж ми вважали. Довго ми бились із вирішенням питання, як же протистояти цим обладункам ворога, перше ніж із допомогою виробника все ж таки «нагострили» свій спис та почали знищувати окупантів. З часом вони підібрали ключик до нас. А ми потім, із допомогою наших інженерів, обхитрили їх. І знов продовжили знищення. І так відбувається постійно. Скрізь на лінії бойового зіткнення.

Коли ворог наносить удари по Україні застосовуючи свої ракети та ударні дрони, то разом із винищувачами та перехоплювачами, цій пошесті протистоять комплекси радіоелектронної боротьби. Зокрема «Ай-Петрі». Саме та перспективна розробка, яка так би і залишилась в переліку перспективних та, на жаль, не реалізованих, якби ж на неї свого часу не звернув увагу… Петро Порошенко!

Окупанти вдосконалюють свої засоби ураження, постійно покращуючи антени «Комета». Звісно ж, паралельно із цим вдосконалюється комплекс «Ай Петрі». Як йдеться в статті на «Мілітарному», серце та розум комплексу це не тумблер «вимкнути/вмикнути», а…

«Система управління мережею: вона збирає дані з різних джерел, формує спільну картину, розподіляє завдання між доступними комплексами і постійно перераховує рішення. Ідеться не про дистанційний пульт для однієї установки, а про архітектуру, розраховану на одночасне керування великою кількістю розосереджених засобів — потенційно сотнями. У такій моделі оператор не перемикає вручну кожен передавач. Система сама визначає, який комплекс розташований оптимально, які частоти потрібно придушити, де треба залишити вільний коридор, а де електронного впливу вже недостатньо і слід передати ціль засобу фізичного ураження…» (с)

Але ж існує проблема. І вона відома всім. Процес масштабування. Себто побудови єдиної, досконалої системи радіоелектронної протидії російським дронам. Системи, яка буде постійно вдосконалюватися, підлаштовуватися під ворога і там де можна, випереджати його задуми.

«Кількість комплексів «Ай-Петрі», що реально можуть формувати щільну керовану мережу навколо критичних об’єктів і великих міст, поки не відповідає масштабу атак. Водночас значна частина інших наявних засобів залишається поза єдиним управлінням. У країні може бути багато РЕБів, але набагато менше елементів, які працюють як одна система» (с)

І що дуже важливо! Це масштабування неможливо зробити без участі держави, зокрема генерального штабу ЗСУ. Тут один приватний інвестор (який ще і під санкціями) нічого вирішити сам не зможе. На жаль…

p.s. Хтось зараз в коментарях, (я навіть впевнений в цьому), почне кривлятися на тему «це барига піаріцца». Я навіть сперечатися не буду. Саме так казали в квітні 2019 року, коли відбулися перші успішні випробовування крилатої ракети комплексу «Нептун» на полігоні. І про це розповідали на широкий загал. Скільки тоді сил було віддано цьому комплексу. І скільки ж бруду було вилито… І тільки час розставив всіх по місцях.

На фото, той самий комплекс «Ай-Петрі»