(Про «Кіллхаус»).Що я можу сказати, за це кіно про війну?! Наврядчи це кіно для військових, бо вони люди овер занудні і відповідно починають одразу ж шукати будь-які невідповідності на екрані. Ти починаєш паралельно аналізувати все, що бачиш та посміхатись із словами, «Ги! А як вам так вдалось?!", чи «А може спочатку треба було…». На середині фільму я вимкнув режим «Командир роти» і перейшов в режим цивільного глядача, себто… «Ваааааууууу! Та ну не хрєна ж собі! І це українське кіно? Точно, точно?». І тут є чому дивуватися. Картинка! Звук! Робота оператора! Динаміка! Все на висоті. Відверто кажучи, приємно спостерігати за тим, як українське кіно жанру «екшн» робить величезний крок, якщо не стрибок вперед. KILLHOUSE в першу, другу та третю чергу мусить зайти молоді, навіть через доволі неочікуваний сценарний крок, який закрив гештальт фільму «Брат-2». Ну і звісно ж, (як вже кажуть побратими) мега PR певних підрозділів Сил оборони України, знов таки мусить обов’язково спрацювати, як зайвий тригер для хлопчаків та юнаків. Правильний тригер.Так, безумовно! Можна сказати, «А чи не було іншої історії для екранізації? Щоби ж без військової фантастики (мені так здалося) та без американців, ЦРУ і отетоотвсьо»? Зупини будь-якого військового і він миттю накидає жменю такииих сюжетів, Голлівуд вдавиться від заздрощів. І в той же час, неможливо про кожен з днів дванадцяти років війни розповісти в одному фільмі. Який нагадаю вийшов дуже видовищним. А якщо за весь фільм я жодного разу не поліз в соцмережі, бо мені сумно, то це багато про що говорить. Просто повірте. Тим паче, сам Lubomir Levitsky себто режисер про фільм каже так: "Це художній повнометражний екшн в голівудському стилі, фільм який зможе об'єднати в собі неймовірну сміливість українських солдат, реальну історію про унікальну операцію дронами та наземну операцію дуже крутих підрозділів. Фільм, який вразить дуже багато сердець в Україні та за кордоном. Головною метою кінопроекту є безпрецентне охоплення авдиторії в світі. Ми хочемо показати зразкове українське мілітарне кіно".Окремо хочу подякувати режисеру за гарний хід. А саме, майже на всі ролі героїв фільму, (які задіяні в бойових сценах), запросили діючих військових, або ветеранів. А це означає, що «снаряга» своя, рідна. Тому і сидить наче друга шкіра. І це помічаєш одразу. Ніяких пустих каверів в якості бронежилетів який ще і великий на пару розмірів. Не здивуюсь, якщо хтось з акторів так і знімався в бронежилетах із своїми плитами. (Вибачте, знов перейшов в режим нехай і колишнього, але військового). У мене є настільні фільми: «Падіння Чорного яструба», «13 годин. Таємні солдати Бенгазі», «Уцілілий». Кожен з них я вже точно разів по пʼять передивився, а то і більше. І напевне в кожному з них, можна знайти купу невідповідностей. Але коли фільм заходить, то вже на ті нюанси ти не звертаєш уваги, а дивишся із відкритим ротом. А потім передивляєшся. Цей фільм, мені зайшов. Більше двох годин екранного часу пролетіли дуже швидко. Тому, наполегливо раджу всім сходити на «Кілхауз». Не пошкодуєте…p.s. Окрема подяка за фінальний трек «We’ll never be the same» у виконанні Святослава Вакарчука.