Стосовно історії із батальйоном «Госпітальєри», та тим шквалом лайна, який ЗНЕНАЦЬКА почав литися на голову Яна Зінкевич.Одразу мушу зазначити, мій допис не про гроші. Ну себто те, що з 2014 року на голові, в голові, серці та душі добровольчих підрозділів. База, ремонти, спорядження, автівки. І знов по колу. Я про інше…Мені завжди «подобалися» люди, які в той час коли треба приймати рішення, сидять ровно на попі та озираються навколо! Мовляв… «Мммммм! Ну?! Хто готовий?… Давайте! А я подивлюся. І може потім, після вас… Але це не точно». От щось накшталт цього ми зараз бачимо зі сторони одного потужного пізд@бола, героя баталії «Виживший на цвинтарі». Сидячи в теплій та затишній студії, він готовий воювати із ким завгодно. Ротом звісно ж, а ви як думали? Хоча, коли треба накинути, то цей палкаводіц попереду всіх! І таких, легіон.Вперше Яну я побачив в 2015 році, ще за часів АТО. Памʼятаєте про таке? Тоді в одному з будинків у Бердянському (пару км від Широкино), був обладнаний командний пункт. Кого там тільки не було. Вулик. А ось за будинком, на великому пустирі завжди стояли декілька автівок «медиків». Наші, себто батальйоні, плюс «Донбаса» та на той час ще батальйону НГУ «Азов», а також «госпітальєрів». Там я познайомився із хлопцем у якого був дуже дивний позивний, «Анубіс». Задача медиків була проста і в той же час надскладна… Вряувати! Спираючись на власний досвід, рівень забезпечення всім необхідним, якість транспорту, якій може швидко домчати до лікарні… врятувати! Не завжди це вдавалося. У війни свої правила. А були і випадки, після яких особисто я почав вірити в те, що і один відсоток із мільйона, це ШАНС…Добровольчі підрозділи, завжди існували завдяки донатам. Але попри донати, потрібна воля… щось робити. Воювати, рятувати, допомагати! І тому, хто зараз вирішив накинути на Яна та госпітальєрів я пропоную просту річ… максимально просту… взуйте їх взуття та пройдіть їх шлях. Починаючи з 2014 року. З нуля створить підрозділ, який потім врятує життя… десятків… сотень… тисяч українців. Зробіть. Хоч щось в цьому житті…