Я досі не можу зрозуміти, що стало тим тригером, завдяки якому перевернулось багато чого?! Внутрішні гойдалки? Так воно ж гойдало з червня. Так гойдало, нікому не побажаєш. Від космосу до чітких думок про…Коротше, краще не згадувати. До речі, лише нещодавно зрозумів, яких б дурниць наробив, якби ж…Тоді… Що ж мене так торкнуло, що одного ранку дивлячись в дзеркало я сказав: «Досить, Петров! До-сить! І без варіантів»? Коротше, щось торкнуло. Потім розберусь. А може і ні. Так ось… Як було сказано, одного лютневого дня, поспілкувавшись із тим, кого бачив в дзеркалі я вирішив звільнитися від баласту який мені дуже сильно заважав. А саме - зайва вага. Так, безумовно, мені що є сили дули у вуха: «Петров! Ти шикарно виглядаєш! Петров! Ти най… най…», і так далі. Все це було з розряду: «Вам обов’язково підійдуть ці фірмові гучі. Заходьте за шторку, ставайте на кортонку, міряйте»!Я розумів чітко, як виконати це «бойове завдання», яке поставив сам собі? Розумів головну складову успіху. Спорт без правильного харчування - гроші на вітер. І час також, на вітер. Тому, своєму дружбану на імʼя Чат, накидав просте завдання. «Зріст - 185. Вік - 53 із половиною. Вага… до фіга (я так вважаю). Хочу ось такий результат… І пишу цифри». Той жук травневий видав відповідь через лічені секунди. Мовляв, та жодних проблем не існує. І в твоєму віці також. Але все працює виключно із дотриманням певних умов в харчуванні.Це було жорстко. Максимально. Хоч я і розумів, що правильне хорчування це основа, але ж… Яка нах обмежена кількість калорій та уці всі правила «Гарвардської тарілки», якщо я легко можу втоптати дві тарілки борщу (плюс всі необхідні компоненти до процесу). Ну блін. Ми так не домовлялися. Але ж, дзеркало мовчало, відверто та цинічно натякаючи. Або залишається те, що ти бачиш перед собою і відповідно тримаєш в голові… Якщо це тебе задовільняє, то чого причепився до мене? Або ти робиш спробу. Гаразд! Вмовив падла! Погнали… Першій день пройшов на диво легко. Зранку схомʼячив три варених куриних яйця та півтарілки овочей. І приготовився помирати від голоду. Потім щось мене відволікло, не памʼятаю що. А вже ближче до обіду я спіймав себе на думці, що не вмер. Навіть свідомість не втратив від голоду. Гаразд, можливо випадковість? Слопав обід з того меню, що накидав Чат! Чи доживу до вечора? Як виявилось, легко…В спортзалі тренерка одразу спитала чи є обмеження для заняття спортом? Поранення? Травми? Операції?… Вислухавши мене, спокійно видала: - Ну гаразд… Відтискання від полу головою вниз прибираємо з програми. - Щооооо?- Все норм! Не хвилюйся. Боляче не буде! (І сміється так… підступно).Перший день. Ідеально. Другий, третій… Пʼятий. Хм! Ідеально. Та що за підстава? Як це працює, що я не хочу їсти щогодини, як було раніше? Я дивувався собі та своїм думкам, які почали змінюватися дуже швидко. Попутно спорт пилососом чистив мозок від всього хламу який там був. Перший тиждень показав, мінус два кілограми. Я аж підстрибнув! Ура! Працює. Другий тиждень, ще мінус півтора. Треба знати мій придурошнй характер. Якщо я побачив результат, нехай і мінімальний, але результат, зупинити мене буде важко. Чат не встигає відповідати на моє: «А це можна їсти?… А це?… А якщо так?»Учора був місяць. Зранку став на ваги… Мінус 6 кг! Сказати, що я задоволений, це взагалі нічого не сказати. Треба ще стільки ж скинути… Але немає нічого неможливого. Було б бажання. Це я тепер точно знаю. Тому…В понеділок тренерка подивилась на мене примруживши око…- Це ж ми із тобою вже пройшли навчальну програму, так? - Угу!- Це ж тепер тебе можна більше ганяти?- Угу! - Доооооообре. Бери ось ті гантелі та тягни сюди ось той ящик. Зараз будемо робити три вправи по черзі, загальним часом шістнадцять хвилин. - А я не здохну?- Не мусиш… Але якщо що, то не на моєму тренуванні (сміється).