Аби покращити свою українську, щодня я читаю вголос книжки. Причому одночасно можу читати декілька книжок. Різних. По пʼятнадцять, двадцять хвилин кожну. От нещодавно проковтнув «Чому французи не гладшають» авторства André Alexin. Дякую, друже за позитивні емоції. Добрався до середини «Брами Європи», яку мені порадив мій бойовий побратим Maksym Vysotskyy. Не скажу що цілу годину читаю книжки, але намагаюсь наближатися до цієї позначки. Головна книга зараз на моєму умовному столі, це творіння Ренен Бергмана, «Таємна історія ліквідацій ворогів Ізраїлю». Де головним лейтмотивом йде фраза яка зустрічає тебе на обкладинці, «Якщо хтось прийшов вб@ти тебе! Повстань, та вб@й його першим». Книжку на мої пʼятдесят років подарувала донька, але в російському перекладі. Тоді ще не було її українською. Але рік тому, як тільки зʼявився потрібний переклад, я придбав собі те що треба. Тепер у мене дві цих книжки. До речі, у 2022 році у мене була реальна можливість на Херсонщині зустрітись із автором книги. Не вдалося… Але, як я вже казав, в цій книзі є ще один лейтмотив. Я часто його повторюю. «Якщо в твоїй країні не забезпечені питання безпеки держави, все інше не має ніякого сенсу. Хоч нові дороги. Хоч мільярд дерев». Так, робота «Моссад», «Аман», «Шин-Бет» (ШаБак), далека від романтичного ореолу кіношних історій. В їх історії були як блискучі перемоги, так і шалені провали. Але, як на мене, Ізраїль давно звільнився від ілюзій того, що із ворогами можна домовитись, якось їх задобрити та, врешті решт», «сайтись пасередине». Вони живуть в стані війни з моменту виникнення своєї держави в сучасній історії, тобто з 1948 року. Живуть і щодня наполегливо працюють над питаннями забезпечення безпеки в країні, рахуйте безпеки кожного мешканця. Чи є нам чому в них повчитися? Питання риторичне.Цікавий факт. Під час другої інтифади, премʼєр-міністр Ізраїлю Арієль Шарон (чий візит на Храмову гору і став спусковим гачком початку протистояння), в своєму кабінеті завжди тримав альбом. Але не із краєвидами Ізраїлю. А із фотографіями з місць терактів, які були вчинені терористами. Із тими світлинами, які зазвичай ретельно блюрять в ЗМІ. Понівечені вибухами, розірвані тіла цивільних. Жінок, дітей, літніх людей. І всім гостям свого кабінету, (а це далеко не прості люди), він в першу чергу показував ці фото. А вже потім дипломатія. Сподіваюсь, що такий же альбом є в кабінеті Президента України і він завжди його бере в свої закордонні візити. Ну скажіть, що є?!Не треба зараз волати, «А де наш Моссад»? Якщо ми чогось не знаємо, то це не значить, що цього не існує. Кива підтвердить. p.s. Ще скачав «Конотопську відьму». Фахівці в покращенні розмовних навичок, радять читати класику. Що ж… Дійде черга і до відьом!