Отже… 53!Часто став згадувати один шкільний день. Я сидів за партою і дивився у вікно за яким шумів величезний тополь. Дуже сподіваючись на те, що мене не викличуть до дошці, (бо я ж не фіга не вивчив), роздумливо гриз ручку і рахував тобто шукав відповідь на питання яке раптом виникло в голові. «А скільки ж мені буде, в далекому, фактично недосяжному, навіть трохи фантастичному… двох тисячному році? Ого! Аж двадцять вісім років?! Ну нічого ж собі». Це буде… буде… Так не скоро, що і не вірилось, що колись взагалі буде.І ось… (Тут звук працюючого старого як світ касового апарата)… «дздииинь»… Пʼятдесят три! Озираєшся назад, шукаєш десь там в десятках власних прожитих років, сотнях місяців і тижнів той двохтисячний і… вже не видно. Враження, що це було навіть не в минулому, а поза, поза, поза минулому житті. Одне, до строкової служби. Інше життя вже після неї. Потім час до подій чотирнадцятого. АТО. Тобто ще одне нове життя. А потім, потім, потім…Чи робив я помилки в житті? Купу. Неймовірно велику купу! Роблю зараз. І ще зроблю. Але, цікавим було б життя без помилок? Хто зна?! Чи жалію я про якісь власні кроки? Хм… Так! В пʼятому класі свиснув кольорову ручку у однокласника, досі соромно! (Я зараз серйозно. Але що поробиш? Таке життя і воно бентежте). Ну це напевне про що я дійсно жалію. Все інше, барви власного життя. І скільки ще сторінок в моїй книжці життя, відомо тільки Богу… Я дико… не люблю цей день. З багатьох причин. Тому, я заздалегідь подякую вам друзі за ваші теплі слова. І якщо раптом у когось є велике бажання привітати мене із Днем народження, тооооо… ну ось наприклад номер картки. Мені буде приємно! Може вистачить на невеличкий, затишний будиночок біля Десни. Жартую звісно ж…)))4441111073862215 Банка із подарунками https://send.monobank.ua/jar/37uYNWdCCU