ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131713692 від 23.10.2025 у справі № 990/36/25 вкотре нагадала, що передбачене ч. 1 ст. 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення до ВРП подання про його звільнення із займаної посади можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП. Отже, оскаржувати рішення ВККС, ухвалене за наслідком кваліфікаційного оцінювання судді, можна лише разом (спільно) з остаточним рішенням ВРП, ухваленим за відповідною рекомендацією ВККС. Водночас ВС повернув позов на підставі ч. 2 ст. 123 КАС України у зв`язку з пропуском процесуального строку на звернення до суду, зосередившись на оцінці поважності причин пропуску позивачкою такого строку замість першочергового вирішення питання, чи підлягає цей позов розгляду за правилами адміністративного судочинства (питання предметної юрисдикції адміністративних судів) відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України. З огляду на викладене ВПВС визнала висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позову передчасним, зробленим з порушенням вимог ст. 171 КАС України, що зумовило направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо предметної юрисдикції адміністративних судів.
Предметом спору була протиправна бездіяльність ВККС щодо неоприлюднення публічної інформації [суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді)] відповідно до ст. 15 Закону № 2939-VI та ст. 85 Закону № 1402-VIII, оскільки з 24.02.2022 у зв`язку з оголошенням в Україні воєнного стану, в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) і підтримання неупередженості правосуддя ВККС обмежила публічний доступ до суддівських досьє (досьє кандидатів на посаду судді). ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131713691 від 16.110.2025 у справі № 990/162/24 погодилась з тим, що наведені Комісією аргументи про необхідність тимчасового обмеження доступу до суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді загалом узгоджуються з «трискладовим тестом», передбаченим ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI. Зокрема, такі аргументи мають легітимну мету захисту національної безпеки й прав інших осіб; підтверджують наявність реальних ризиків істотної шкоди; доводять, що потенційна шкода від розголошення інформації переважає суспільний інтерес у її оприлюдненні на час воєнного стану. Інші механізми громадського контролю (зокрема, через Громадську раду доброчесності) дозволяють суспільству й надалі відстежувати питання доброчесності суддів. Аналогічні висновки сформульовані у постанові ВПВС від 17.07.2025 у справі № 990/406/24.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131648971 від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 дійшла висновку: оскільки повноваження прокурора щодо звернення до суду з позовом (заявою) під час реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді не обмежені лише районом (територіальною одиницею), на території якого розташована прокуратура, прокурор Корюківської окружної прокуратури Чернігівської області мав право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Яготинської міської ради. Було наголошено, що законодавство не обмежує повноваження прокурора на звернення з позовом до суду в інтересах держави залежно від місця розташування органу, який уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, до того ж такого органу може і не бути. Оскільки прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суди зробили правильний висновок, що прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду в інтересах держави в особі Яготинської міської ради.
У своєму зверненні до ВРП особа стверджувала про порушення прокурором вимог щодо несумісності. ВРП відкрила справу, проте визнала відсутність порушень прокурором вимог щодо несумісності. Не погоджуючись з таким рішенням, особа звернулась до суду, стверджуючи про те, що оскаржене рішення стосується не лише прав та інтересів прокурора, але й безпосередньо зачіпає його власні інтереси, оскільки останній, перебуваючи на посаді прокурора, здійснює щодо позивача процесуальне керівництво у кримінальному провадженні та підтримує публічне обвинувачення. Касаційний адміністративний суд констатував, що зміст оскаржуваного рішення ВРП свідчить, що воно є актом індивідуальної дії, право на оскарження якого надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131357806 від 23.10.2025 у справі № 990/357/25 погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ВРП не адресоване скаржнику, оскільки породжує права й обов`язки тільки для прокурора, не змінюючи і не припиняючи прав чи обов`язків скаржника у сфері публічно-правових відносин. Відповідно це унеможливлює оскарження ним цього індивідуального акта незалежно від того, вважає він чи не вважає, що такий акт опосередковано зачіпає його права та/або законні інтереси.
ВС у складі колегії суддів КЦС констатувала, що в касаційних судах склалась різна практика застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ (Правил роздрібного ринку електричної енергії) при вирішенні спірних питань з відновлення електропостачання на період розгляду судом позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та відновлення електропостачання. КЦС розглянув вимоги щодо відновлення електропостачання згідно з пунктом 7.11 ПРРЕЕ в процесі основного позову. КГС, пославшись на абз. 4 п. 7.11 ПРРЕЕ, зазначив, що ця норма права є імперативною для суб`єкта постачання електричної енергії, якому належить право відключити споживача від електропостачання та відновити його, а тому діє самостійно за наявності визначених в її гіпотезі умов, незалежно від наявності підстав для застосування судом заходів забезпечення позову. Колегія суддів КЦС вважає за необхідне відступити від такого висновку щодо застосування пункту 7.11 ПРРЕЕ, та зробити висновок про те, що на період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем ПРРЕЕ та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, вирішення питання щодо незастосування заходів щодо припинення електропостачання споживачу і відновлення електропостачання на підставі пункту 7.11 ПРРЕЕ здійснюється шляхом використання інституту процесуального права - забезпечення позову. Погоджуючись з обґрунтованістю таких мотивів, ВПВС 29.10.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/131537588 про прийняття до свого розгляду справи № 344/13201/23.
Ухвалюючи спірне рішення, ВРП виходила з того, що, продовживши розгляд апеляційної скарги прокурора на ухвалу слідчого судді про відмову в обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальному провадженні стосовно підозрюваної за відсутності її захисників, які після завершення повітряної тривоги не повернулися до зали судового засідання, колегія суддів порушила загальні засади кримінального провадження - забезпечення права підозрюваної на захист, рівності всіх учасників судового провадження перед законом і судом, а також принцип змагальності, унаслідок чого сторона захисту була позбавлена можливості взяти участь у судових дебатах під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу підозрюваній у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, тобто у якому участь захисника мала бути обов`язково забезпечена в силу положень ч. 1 ст. 52 КПК. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131579463 від 23.10.2025 у справі № 990SCGC/15/25, погодилась з тим, що закінчення розгляду справи за відсутності адвокатів свідчить про порушення загальної засади кримінального провадження - забезпечення права підозрюваної на захист, що закріплено у п. 13 ч. 1 ст. 7 КПК. Суд допустив порушення принципу рівності сторін у судовому процесі, оголосивши судові дебати без участі захисників. При цьому було зауважено, що тривалість дебатів протягом 6 секунд свідчить про формальний підхід суду та відсутність реальної можливості для сторони захисту представити свою позицію. Висновок ВПВС: наявні підстави для притягнення суддів Апеляційної палати ВАКС до дисциплінарної відповідальності
ВРП констатувала, що матеріали цивільної справи не містять відомостей, зафіксованих у протоколах судових засідань, довідках секретаря судового засідання, про підстави відкладення судових засідань. Водночас позивач неодноразово звертався до суду із заявами про розгляд справи без його участі, про прискорення розгляду справи, про розгляд справи в порядку письмового провадження, а представник відповідача після кожного призначення справи до розгляду надсилав до суду заяви про забезпечення його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Проте матеріали справи не містили ухвал суду про визнання явки позивача та/або представника відповідача в судове засідання обов`язковою, а також ухвал суду про задоволення чи про відмову в задоволенні клопотань представника відповідача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Окрім того, суддя не вчиняла процесуальних дій для встановлення обставин справи; призначала судові засідання в період, коли перебувала у відпустці. Наведені обставини, враховуючи критерії оцінки належної поведінки судді в аспекті дисциплінарного проступку, дали підстави ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131495512 від 16.10.2025 у справі № 990SCGC/35/25 погодитися із позицією ВРП, що суддя не вчинила достатніх і необхідних дій для забезпечення своєчасного розгляду справи, що призвело до порушення строків її розгляду. Суб`єктивна сторона такого дисциплінарного проступку характеризується недбалістю як формою вини. Саме по собі суддівське навантаження не може бути єдиним та достатнім виправданням розгляду справи поза межами встановленого законом строку, якщо встановлені обставини, що свідчать про невжиття суддею всіх можливих процесуальних і організаційних заходів задля належної підготовки та розгляду справи.
ВС у складі колегії суддів КЦС вважає за необхідне підтвердити та уточнити висновок, викладений у постанові ВПВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц про те, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт можна спростувати не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, - шляхом викладення у мотивувальній частині судового рішення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок та/або скасування відповідного речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, залежно від установлених обставин. ВПВС вважає мотиви, викладені ВС у складі колегії суддів КЦС, такими, що містять обґрунтування необхідності вирішення питання щодо належного та ефективного способу судового захисту у випадку, коли орендодавець у спірних правовідносинах вважає, що його право порушене (зокрема у зв`язку з неукладеністю спірного договору за відсутності підпису), а тому постановила 29.10.2025 ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/131426256 про прийняття справи № 456/252/22 до свого розгляду.
Посилаючись на практику ВПВС, ВС у складі колегії суддів КГС зауважив, що для розмежування віндикаційного та негаторного позовів одним з критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред`являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред`явлення вимоги про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов. 09.04.2025 набув чинності ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України. Законодавець передбачив способи судового захисту у разі, коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне (фізична особа придбала гідротехнічну споруду на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна, та зареєструвала за собою право в державному реєстрі прав на таку споруду) володіння, вказавши, що для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов. Водночас віндикаційний позов може бути застосований до об`єкта, який може перебувати в цивільному обігу в статусі майна. Тому для формування згаданого підходу до способів захисту прав, які стосуються гідротехнічних споруд, суттєвим є правова кваліфікація таких споруд. Оскільки у правозастосуванні наявна виключна правова проблема визначення правового статусу гідротехнічних споруд та визначення належного та ефективного способу судового захисту, ВПВС 29.10.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/131426250 про прийняття справи № 915/268/24 до свого розгляду.
Законом № 2136-VIII встановлено лише повноваження Президента України щодо призначення шести суддів зі складу Конституційного Суду України та порядок відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України. Інших повноважень Президента України, зокрема й щодо відсторонення судді Конституційного Суду від посади, цим Законом не передбачено. Водночас відсторонення від посади є інститутом кримінального судочинства. За змістом ч. 3 ст. 154 КПК України питання відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Конституцією України та Законом № 2136-VIII саме до компетенції Конституційного Суду України віднесено прийняття рішень, пов`язаних із проходженням публічної служби суддею Конституційного Суду України, зокрема звільнення, надання згоди на затримання або утримання під вартою чи арештом. Отже, норма ч. 3 ст. 154 КПК України не може застосовуватись як підстава для відсторонення судді Конституційного Суду України Президентом України, З огляду на зазначене ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/131282487 від 02.10.2025 у справі № 9901/57/21 погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що спірний Указ прийнято не на підставі закону, поза визначеними ст. 106 Конституції України повноваженнями Президента України, що є підставою для його скасування.
TGLIST.COM.UA
