Оригінальна книга. Під час читання не можу сказати, що вона мене захопила чи була легкою. Навпаки, це було непросто. Але післясмак і роздуми над прочитаним зробили її для мене по-справжньому цікавою. Завжди, завершуючи книгу, запитую себе: чи захочу повернутися до неї знову? І в цьому випадку відповідь — безперечно, так. Складність читання була пов’язана передусім із тим, що в романі мало дії, він не динамічний. Події розгортаються в майбутньому. У певній державі існує Касталія — провінція, де мешкає духовна та інтелектуальна еліта: найкращі учні, професори, магістри. Це штучний світ, що потребує постійного контролю та чіткої ієрархії. Життя в Касталії нагадує середньовіччя: її мешканці майже повністю відмовилися від технологій, індивідуалізм не вітається, особистість має розчинитися в колективі, служити ідеалам Касталії. Головне заняття касталійців — наука, дослідження, мистецтво, насамперед музика. Вони не дбають про практичну користь своїх знань і не створюють нічого нового. Касталію фінансує зовнішній світ, але вона закрита для нього. Найвищим досягненням касталійської культури є Гра в бісер — своєрідна квінтесенція науки й мистецтва, спроба поєднати непоєднуване, знайти універсальну мову, що органічно об’єднає музику та математику, мистецтво й науку. Підзаголовок роману — «Спроба життєпису магістра гри Йозефа Кнехта з додатком його збережених творів» — окреслює головну дихотомію: Гра і її магістр, Касталія і її мешканець. Конфлікт «Гри» полягає не в тому, що Кнехт пориває з касталійською реальністю. Головний конфлікт у тому, що Йозеф Кнехт є особистістю. Він відстоює право на пошук себе, на живий діалог із світом, на самостійне осмислення свого «Я». Це прагнення підкорити власну долю, перестати бути її об’єктом і стати її суб’єктом. Це роман про людину, яка запитує себе, як жити в системі, куди вона потрапила волею історії. Бажання Гессе звеличити духовність у світі, що руйнується, переплітається з його роздумами про людину та людяність. Водночас «Гра в бісер» — це своєрідний інтелектуальний експеримент про природу культури та способи її збереження. У Касталії заборонене індивідуальне творчість: мистецтво тут перетворилося на музейний експонат. Але думка Кнехта для цього світу революційна: культура не може існувати без творення. Той, хто лише вивчає її, але сам нічого не створює, не є справжнім учителем. Лише творча особистість може виховати іншу особистість. Окремо варто згадати тему учителя й учня: як наставник допомагає розкритися учневі, продовжуючи власний пошук. Саме тут закладена розгадка фіналу, який викликає суперечливі тлумачення. Мені близька думка, що Кнехт просто не міг вчинити інакше: (Далі буде спойлер) не міг не плисти за своїм учнем, не міг проявити перед ним слабкість. Його смерть — це найсильніший урок, який можна було залишити. Це смерть-подвиг, що відкриває можливість народження нової людини.