У неї забрали дітей. Їм змінили імена. А саму матір відправили на 25 років у радянські табори.Але навіть після цього Ольга Ільків не сказала, що шкодує про свій вибір.Сьогодні, 21 червня, минає 106 років від дня народження Ольги Ільків (1920–2021) — легендарної зв’язкової Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.Коли Ользі було 14 років, мати забрала її зі Стрия до Варшави. Рідні переживали, що життя в польському середовищі змінить її назавжди.«Станеш полькою, як поїдеш», — казали їй.На що вона відповіла:«Ні, я не стану полькою. Я — українка».І цим принципом керувалася все життя.У 1941 році Ольга вступила до ОУН. Згодом очолила жіночу мережу організації у Львові та стала однією з найближчих зв’язкових Романа Шухевича.Разом із маленькою донькою вона жила на конспіративних квартирах, допомагаючи організовувати підпільну боротьбу. Сам Шухевич дуже любив її донечку Дзвінку і жартома казав, що обов’язково гулятиме на її весіллі.Не судилося.У 1950 році Ольга Ільків мала переїхати на Донбас, щоб створювати там нові осередки українського підпілля. Але дорогою її заарештувало МДБ.Під час затримання вона мала при собі записку з адресою підпільників.Щоб нікого не видати, просто проковтнула її.У 1952 році жінку засудили до 25 років ув’язнення.Її дітей забрали до інтернату, дали нові імена й виховували як радянських громадян.Ольга провела 14 років у радянських тюрмах і таборах.Пізніше вона згадувала:«У тюрмі мене рятували вірші. Вони були моїм криком душі, моїм болем і водночас надією».Після звільнення вона повернулася до Львова і почала життя майже з нуля. Працювала санітаркою, потім двірником, щоб отримати житло і повернути своїх дітей додому. Згодом працювала у Львівському історичному музеї та допомогла віднайти чимало цінних експонатів для української історії.Коли її називали героїнею, відповідала:«Герой — це український цілий народ».А ще казала:«Я є націоналістка і націоналісткою помру».Ольга Ільків прожила 101 рік.І, мабуть, найсильніше вражає те, що після всіх пережитих випробувань вона залишила нам не слова ненависті.Вона залишила нам віру.«Ми здобули кров'ю і муками самостійну Україну, і тепер ми мусимо наповнити її своїм українським змістом, своєю любов’ю, благородством, почуттям краси, своєю піснею, яка є безсмертна і якій нема рівних».Світла пам’ять Ользі Ільків.Жінці, яка пережила цілу епоху української боротьби і стала її живим свідком.