Освітня Криївка | У 1971 році побачила світ друга поетична збірка Івана Низового «Провес...

У 1971 році побачила світ друга поетична збірка Івана Низового «Провесінь». В 1972 році його прийняли до Національної спілки письменників України. Третя книга Низового «Стебло» вийшла друком у 1977 році. У 1979-1980 роках поет навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О. М. Горького в Москві.У 1980- 1990-тих роках виходять численні збірки митця. У 1988 році в обласній газеті «Молодогвардієць» було опубліковано статтю Івана Низового «Бути – народом», яка стала яскравим прикладом патріотизму та рушійним складником національного відродження на Луганщині:«...Ніколи ще жодної статті не писав з таким пекучим болем, з таким душевним сум’яттям і з такою непохитною вірою в свою правоту. Адже йдеться про українську мову – найбільше і найдорожче багатство мого народу, про мову, яка сьогодні, як ніколи, потребує захисту: мого, нашого, всенародного. Про мову, яка має глибочезне коріння, яка за свою кількасотрічну історію зазнавала розквіту і занепаду, зневаги, утисків і заборон, яка в перші пореволюційні роки зазвучала вільно й гордо в багатоголосому хорі мов і наріч народів Радянського Союзу, а сьогодні, на сімдесят першому році новітної історії нашої країни, знову опинилася в становищі мови другорядної чи й навіть третьорядної, до неї ставляться зверхньо, як до чогось не зовсім серйозного і повноцінного: поблажливо, зневажливо, з презирством, а то й вороже» Саме за цю статтю Івана Низового було занесено до «чорного списку».В період з 1992 по 1998 рік Іван Низовий був відповідальним секретарем і головою Луганської організації Національної спілки письменників України. У 2000 році безпартійний у всі часи поет стає членом УНП «Собор», яка пізніше об'єдналась з Українською Республіканською партією, його обирають заступником голови обласної організації. Іван Низовий тісно спілкується з Левком Лук'яненком, Костянтином Ситником, Володимиром Шовкошитним. 45 років Іван Низовий присвятив Луганщині. Він багато часу приділяв просвітницькій роботі. Охоче брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед школярами, студентами, робітничою та сільською молоддю, прагнув пробудити в душах людей жагу до національного відродження, пропагував творчість українських письменників Бориса Грінченка, Олександра Олеся, Ліни Костенко, Василя Стуса. Поет дарував слухачам як свої авторські видання, так і сотні книг зі своєї особистої бібліотеки, та продовжував творити.Як писав Левко Лук'яненко, «поети-громадяни своєї країни — це ті, хто порушує у своїх віршах серйозні національні проблеми… публіцистика потрібна сьогодні і вона не йде разом з людьми у завтрашній день, бо завтрашній день потребує іншої публіцистики, тобто публіцистичного висвітлення й розв'язання проблем. Чи має право на існування віршована публіцистика? Має право. Ба, більше: вона необхідна. Вона втручається у бурхливий потік щоденного життя і щось у ньому картає, а щось хвалить. Висміюючи старі звички, поняття й забобони, вона спонукає людей відмовлятися від них і приймати нові цінності. Позаяк перехід українців від промосковського комуністичного світогляду пов'язаний із переоцінкою ідеологічних, літературних, художніх, моральних та інших цінностей, то вірші, подібні віршам Івана Низового, є способом боротьби за повернення українців до українства…».Загадом літературній творчості Іван Низовий присвятив 50 років свого життя – в його творчому доробку понад сто збірок поезії, публіцистики, перекладів, творів для дітей.У 2009 році відбулась остання зустріч Івана із сином. В передчутті, поет кликав своїх рідних з Харкова та Львова побачитись в нього вдома. Осінь 2009 року Іван Низовий прожив разом зі своїми дітьми: сином Ігорем і дочкою Лесею. Незабутня зустріч із сином стала вже останньою.Здолати важку хворобу не вдалося. 30 вересня 2011 року Іван Данилович Низовий відійшов засвіти в Луганську.