Минулий тиждень був багатий на міжнародний туризм царя та його публічні виступи. Прослухавши черговий набір фонем, лексем та інших словоформ, слід самих себе спитати: щось почули якісно нове? чіткішими стали обриси перемоги? чи далі все розпливчасто тоне в тумані мрій? чи далі «дайте нам купу мільярдів, бо попередні вже освоєні»?

Навіть якби хтось і хотів розкласти по кісточках нову стратегію царського двору в умовах погрому – то це неможливо апріорі: нема там ні кісточок, ні хребта, ні навіть хрящиків. Усе, що лине від генератора випадкових слів, рендомайзера буков, продуцента вербальних конструкцій, субстанційно нагадує медузу, складену з драглистого тіла посилів, які є такими ж правильними, як і бозна-коли можливими до реалізації. Може, в інше десятиліття.

На 5-му році війни все дедалі безпоротніше впирається в тотальну залежність від третіх сторін. Якщо твій успіх усуціль залежить від сумлінної праці сусідів за тридев'ять земель – то це, їй-богу, потужно. Це мощно, нічо не скажеш.

Навіть якби хтось і хотів внести бодай якусь ясність у наші перспективи, та нема що вносити. Суперлото обіцянок триває. Абракадабра речень далі множиться. Динамо-машина фраз ні про що продовжує пихтіти. Каталог претензій до всього світу поповнюється новими енцикліками.

Відсутність і наготу РЕАЛЬНИХ стратегій уже нічим прикривати. Талмуди сказаного, заявленого, озвученого – це чергова кохавинка, сіра, двошарова.

Вона й хоче правити вічно, знову балотуючись.