Навіть якщо в росії й відбудеться невелика хвилька мобілізації (невелика, бо їхні потреби на війну становлять мізер у співвідношенні до пригожого на гумус населення), то ніяких збурень це не викличе – хіба що таку саму невелику хвильку втеч в Узбекістани, Казахстани та Грузії, де рускі ваньки продовжать далі рукоплескати війні, убезпечивши себе від неї (в цьому плані така поведінка мало чим відрізняється від войовничого настрою нашої діяспори в затишних і безпечних Європах).

Суспільний договір на болотах між челяддю й государем має бартерну основу: низи беззастережно люблять і підтримують самодержця взамін за вєлічіє і перемоги, принесені на блюдечку як винагороду-десерт за підспівування. Пряма участь основної маси холопів у здобутті вєлічія ніколи не передбачалася. І навіть якщо зараз цей суспільний договір злегка й не сильно відчутно для основної маси порушується верхами, то це мало що міняє: низи протестують не проти війни як такої, а проти своєї участі в ній.

Якщо завтра з трибуни мавзолея виступить новий лідер, який пообіцяє перемогу «над Западом» без участі челяді – вони зустрінуть цього лідера оваціями й підуть далі вболівати за успіхи рос.армії, лиш би в ній воювали найманці, зеки, соціяльне дно та колонізовані етноси.