Чи можна далі патякати про перемогу, якщо воїни п’ють дощову воду, щоб вижити на передовій.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо бухенвальдний вигляд солдата навіть гірший від тих, хто вертається з ворожого полону.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо захисники отримують провіянт раз на тиждень.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо підходить черга до 18-річних, бо контингент постарше вже перемололо.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо верхівка займається експортом зброї, а армійське низовиння займається виживанням за принципом «бодай до завтра дотягнути б».Чи можна далі патякати про перемогу, якщо підконтрольні фірми виструнчилися в шеренгу до 90 млрд євро, а рядовий на передовій догибає від голоду.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо жоден військовослужбовець не може витягнути язика з дупи і почати вимагати відповідальності м’ясників.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо циркуляри зверху вимагають виконання завідомо недосяжних і нераціональних задач будь-якою ціною.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо людолови тримають у робочій шухлядці десятки мільйонів готівки, а потім декларують іспанські статки на сотні мільйонів. Чи можна далі патякати про перемогу, якщо держава робить ставку на воювання наркоманами, інфарктниками, ВІЛ-інфікованими, шизофреніками, безхатьками чи просто рендомно впольованими на паркінгах.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо країна обороняється від дефіциту до дефіциту боєприпасів, наданих зовні.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо все перетворено в такий тісний абсурд, що його простіше розрубати, як гордіїв вузол, а не розплутувати до кінця століття.Чи можна далі патякати про перемогу, якщо владоможці, яким потрібна вічна війна, жирують на іншій планеті?Звичайно, що можна. Недарма для пафосолюбців придумано лозунг «герої не вмирають». Авжеж, не вмирають – вони безвідмовно мовчать.