У Сирії починають досліджувати місця масових поховань жертв режиму Башара Асада, його російських та іранських союзників. За попередніми оцінками, вони вбили понад 100 тисяч сирійців. «Ми не бачили нічого такого з часів нацистів», – заявив розслідувач воєнних злочинів Стівен Рапп, відвідавши братську могилу в передмісті Дамаска.Маємо визнати: для міжнародної спільноти це не буде новиною. Лідери провідних держав були поінформовані про розмах репресій проти сирійської опозиції, але відмовилися від військового втручання заради примарного «збереження стабільності на Близькому Сході».Це причина, чому Україна ніколи не погодиться скласти зброю. Сирійського стилю могили й катівні ми бачили в Бучі, десятках міст і селищ Київської області, під Ізюмом і в Херсоні. Знищення Маріуполя за масштабами звірств може зрівнятися з трагедією Алеппо. І так само, як сталося в Сирії, коли росіяни влаштують геноцид на всіх територіях, які зможуть захопити, їм ніхто і ніщо не завадить. Надто привабливою для багатьох буде ідея «деескалації в Східній Європі» заради продовження бізнесу as usual.Лише сильне військо здатне захистити українців від фізичного винищення. Досвід Сирії підкріплює урок, який нам дала історія Будапештського меморандуму.
Про чергові спекуляції… Важливо не плутати поняття «ядерна зброя» і «оптимальна опція стримування». Така зброя, навіть якби Україна змогла її в осяжному майбутньому створити (а про це взагалі не йдеться), не може стримати імперію з другим за розміром ядерним арсеналом у світі. Це ж зрозуміло. Розмовами про «українську бомбу», якої не існує, банально намагаються затушувати небажання Заходу застосувати проти російської імперії по-справжньому руйнівну зброю. Вона зовсім не секретна.Це суворе дотримання наявних санкцій, їхнє розширення на експорт нафти й газу. Це передання Україні заморожених у Європі російських активів. Це припинення постачання через треті країни до Рф компонентів та обладнання для військового виробництва. Це запровадження санкцій проти широкого списку російських чиновників, промисловців і пропагандистів війни. Це ізоляція агресора замість безлічі сигналів про бажання вступити з ним у переговори.Чому світ спокійно сприймає знищення українських міст, але не готовий навіть обговорювати знищення економічної основи російського мілітаризму, яке можна реалізувати без жодного пострілу?
На 33-му місяці великої війни можна вже робити висновки про ефективність міжнародної стратегії стримування Рф:– Географія війни розширюється, як агресивний рак. Іран є активним співучасником злочину. Війська КНДР, 70 років тому відкинуті за 38-му паралель на Корейському півострові, з’явилися на кордоні Європи. Російські ракети й дрони залітають у Польщу та Румунію.– Спецслужби Рф розгорнули у Європі диверсійну кампанію: сходять з рейок потяги, палають заводи. Путін оплачує діяльність лівих і правих екстремістів, які отруюють політичні системи своїх країн.– Європейська безпека стала настільки крихкою, що традиційно нейтральні Швеція та Фінляндія були змушені стрімко приєднатися до НАТО. Низка країн натомість обрала для себе роль проросійських колаборантів.– Рф веде гібридну війну проти Молдови та Грузії, і Грузія на межі капітуляції. По всьому світу квітне глобальна мережа російської пропаганди та дезінформації.– Безкарність Рф і особисто Путіна, якого розшукує Міжнародний кримінальний суд, перетворює на жарт міжнародне право і Статут ООН. Менші країни змушені шукати собі сильних покровителів, і це стимулює розширення антизахідного альянсу.Якщо план стримування не спрацював, може, час перейти до Плану перемоги?
Щодо «територій впливу»… Ми не обирали народитися поряд з Рф, а тепер росіяни намагаються позбавити нас будь-якого вибору. Спільна трагедія поєднує Україну, Білорусь, Молдову, Грузію – цей перелік легко продовжити, глянувши на мапу. Сусід (Рф), який ніколи в історії не мав чесних виборів, зробив своєю місією підрив виборчого інституту в навколишніх країнах. Іноді росіяни ставлять на конкретну фігуру, часто – намагаються дискредитувати сам по собі демократичний процес.У кожному випадку це є підготовкою до проковтування, експансії, агресії, побудови маріонеткового режиму, знищення реальної суб’єктності/суверенітету. Як комодський варан, Рф надкушує жертву й чекає, поки та остаточно втратить сили. Шокована влада, що керує розчарованими в політиці громадянами, не може захистити державу від недружнього поглинання. Раптом прихований саботаж виборів не має успіху, як це було в Україні й колись у Грузії, ось тоді Кремль розпочинає війну.Кожен, хто бачив втілення російської стратегії «втручання у вибори» в одній країні, швидко впізнає її в іншій. Навіть далекій, заокеанській. Тому що почерк завжди однаковий…
Нам давали три дні, але незабаром завершиться третій рік війни. Оприлюднений Президентом Зеленським план підбиває підсумки літньо-осінньої кампанії 2024-го, дає українську перспективу на можливість її переможного завершення 2025 року. Вірять не всі. Втома від людських втрат в Україні та від економічних витрат серед її союзників не дають об’єктивно оцінити статус-кво.Цього року ЗСУ з великими втратами для росіян відбили їх стратегічний наступ на Харківщині, зняли пряму загрозу для другого за населенням міста України. Український наступ у Курській області Рф дозволив установити контроль над кількома десятками сіл і районним центром Суджа, зірвав ворожі плани вторгнення в Сумську область, змусив росіян розпорошити резерви. У важких боях на Донбасі українські сили реалізують оборонну стратегію, розмінюють кожен кілометр на сотні одиниць російської техніки, тисячі знищених окупантів. Виграючи час, Україна готує нові бригади та засоби для ударів по військовій інфраструктурі у глибині Рф.Неймовірними людськими зусиллями Україна змогла встановити на полі бою паритет з імперією, що в чотири рази переважає нас за населенням, у десять – за розміром економіки. Що далі? Про поразку не йдеться. А для перемоги нам необхідна підтримка принаймні не менша, ніж та, що її Рф одержує від держав антизахідного альянсу. Що саме потрібно Україні й скільки – саме це формулює План перемоги.
В експертному середовищі швидко поширюється абревіатура CRINK. Нею позначають «стратегічний агресивний картель», у якому юридично присутні Росія, Іран і Північна Корея. А фактично і неформально – ще деякі країни з багатими ресурсами. Він (картель) постає як нова глобальна загроза для Заходу, якою в минулому були країни Осі та Варшавського договору. Війна в Україні виявила військову та промислову неспроможність Рф, змусивши співучасників надавати їй суттєву допомогу. Це згуртувало союз, що від створення регіональних загроз (Східна Європа, Близький Схід, Тихоокеанський регіон) перейшов до атак на світовий порядок. Колись узагалі немислимий, сьогодні такий напад наближується через обмін ракетними, авіаційними і підводними технологіями всередині CRINK.Україна, героїчно стримуючи Рф, не має ресурсів для протистояння всьому альянсу. Це ж взагалі нонсенс. За нас начебто західний світ, на папері потужніший за кожним параметром. Але CRINK просто швидший і цинічніший, насамперед швидший у перегонах сходинками ескалації та цинічний у свідомому знищені міжнародного права й обмежувальних конвенцій. Протидія запізнюється і щоразу виявляється надто слабкою, заохочуючи противників до більш радикальних дій. Так, відсутність реакції на масові постачання «шахедів» з Ірану підштовхнула Рф до купівлі іранських балістичних ракет. КНДР минувся безкарно продаж росіянам ракет, мільйонів снарядів, і тепер диктатор Кім постачає диктатору Путіну живу силу.Очевидно, що Україна не дочекається відкриття союзниками «другого фронту». Але ми можемо розраховувати хоча б на посилення торговельних санкцій. Росія та Іран суттєво залежать від експорту енергоносіїв, деякі інші країни – від їх імпорту, і в цій битві можна перемогти, не зробивши жодного пострілу. Чого саме чекаємо?
У далекому вже 1990 році Ірак висунув абсурдні фінансові й територіальні претензії до Кувейту, зірвав спробу перемовин і вкрай цинічно вторгся в сусідню країну. Танкові дивізії, що сунули до столиці, Ель-Кувейту, підтримувалися масштабними ракетними ударами по цивільному населенню, авіацією та десантом із моря.Тоді у світі також мали пролунати дивні заклики до «миру й поділу Кувейту по лінії фронту». Голоси «голубів» стали б значно гучнішими, якби четверта у світі армія Іраку розбила маленьку кувейтську й окупувала всю територію країни. Можна було б «аналітично говорити про те», що доля Кувейту вирішена, не треба більше проливати ані краплі крові й ані бареля нафти. Стабільні ціни на енергоносії є благом для всього світу – потужний аргумент. Чи ні?Але сталося зовсім інакше. Рада Безпеки уповноважила держави – члени ООН «використати всі необхідні засоби, щоб відновити міжнародний мир і безпеку в регіоні». До підготовки операції були залучені понад 40 країн, армії шести держав узяли безпосередню участь в ударах по окупаційних силах Іраку. Після повітряної операції більш ніж тисячі бойових літаків територія Кувейту була звільнена за два дні.Чому сьогодні ця історична хроніка читається як фантастика? І в чому саме відмінність абсолютно цинічної агресії путінської Росії від такої самої агресії саддамівського Іраку?
Фундаментальна проблема дивних «мирних планів», «компромісних варіантів» і «стратегій деескалації», згадки про які циркулюють у глобальному інформаційному полі, не в тому, що вони абсолютно суперечать прагненням України, суперечать основам паритетності та безпеки. Вони категорично нездійсненні, бо суперечать базовій логіці. Логіці, у якій очевидно, що непрограш агресора лише заохочує його до продовження експансії… Тому ми чомусь маємо визнати абсолютно алогічну тезу, що збиття силами НАТО російських ракет, які летять по українських містах, може сильніше розпалити війну. Точно? Взагалі не бачимо невідповідності, що стріляти по «шахедах» можна, а по їхніх стартових майданчиках забороняється? Тобто? Збивайте стріли, а лучнику-стрілку дайте спокій, хай і далі тішиться. Нам пропонують погодитися з тим, що догоджання агресору відіб’є в нього апетит. Що залишення в небезпеці / стані замороженої війни держави на кордоні з Європою відповідає безпековим інтересам Європи, а згода України на втрату територій і мільйонів їхніх жителів – нашим українським інтересам. Якою логікою тут можна користуватися? Але/але… Заведено сміятися над «пласкоземельцями» та «винахідниками вічних двигунів». Чи заслуговують на повагу інженери нелогічних дипломатичних конструкцій, які точно спонукають агресора підвищувати геноцидні ставки?
Добре відомо (навіть росіянам), де сьогодні проходять географічні межі НАТО. Але ніхто не знає, де у НАТО… межа терпіння. Коли теоретично найпотужніший військовий альянс в історії на практиці буде готовий захищати свої кордони? Цю інформацію стратегічної цінності росіяни здобувають традиційним для себе способом – цинічною розвідкою боєм.Протягом вихідних під час атак на територію України російські БпЛА двічі порушували повітряний простір держав НАТО. Перший, розвідувальний, через Білорусь дістався Латвії та впав біля міста Резекне. Другий, ударний, типу Shahed, винищувачі ВПС Румунії зустріли над своїм кордоном, супроводили через румунський простір і простежили, як БпЛА вилетів для ураження цілі на території України.Дослід проведено, отримано чіткий результат. Тепер противник знає: НАТО не відповідатиме на порушення повітряного простору безпілотними апаратами та атаку на свою територію, що не призвела до жертв. Що буде далі, легко передбачити: порушення кордону літаками й можливі «інцидентні атаки» з невеликою кількістю жертв.Росіяни завжди застосовують примітивну «тактику салямі»: дискредитують НАТО під час незначних, на перший погляд, інцидентів. Вони повільно ескалують конфлікт, намагаючись уникнути активації статті 5 Статуту блоку про взаємну оборону. Мета – розхитати впевненість окремих членів Альянсу, змусити замислитися про сепаратні домовленості з Рф. І хто може сказати, що цей план не працює?
Рф продовжує демонстративно обнулювати різні аспекти міжнародного права, додаючи все більше хаосу до глобальних відносин. І… жодної колективної реакції. Так, на додачу до демонстративного масованого ракетного удару по Києву в перший день шкільного року, є ще один доказ того, що варварство стало ввоєнною доктриною Рф.Виповнилося 75 років фінальній версії Женевських конвенцій. Цей комплекс із міжнародних угод та протоколів створювали, щоб пом’якшити жорстокість війн. Конвенції захищають права військовополонених, цивільних і поранених у зоні бойових дій. З 1949 року угоди ратифікували 196 держав світу, серед яких є Рф.Що ті російські підписи нічого не варті, доводять невибіркові обстріли території України, викрадення цивільного населення, тортури й заморювання голодом військовополонених. А ще – поведінка путінських дипломатів. Наприкінці серпня в Женеву на відзначення річниці конвенцій прибули делегації 14 з 15 нинішніх членів Ради Безпеки ООН. Крім російської, оскільки їхній посол в ООН заявив, що це «марна трата часу».Немає сумніву, що всі ці дії – від цілей ракетних ударів до хамства дипломатів – погоджені в Москві на найвищому рівні та означають фактичний вихід Рф із Женевських конвенцій. Звісно, це мало б означати також автоматичний вихід із Ради Безпеки ООН, але…
TGLIST.COM.UA
