Фундаментальна проблема дивних «мирних планів», «компромісних варіантів» і «стратегій деескалації», згадки про які циркулюють у глобальному інформаційному полі, не в тому, що вони абсолютно суперечать прагненням України, суперечать основам паритетності та безпеки. Вони категорично нездійсненні, бо суперечать базовій логіці. Логіці, у якій очевидно, що непрограш агресора лише заохочує його до продовження експансії… Тому ми чомусь маємо визнати абсолютно алогічну тезу, що збиття силами НАТО російських ракет, які летять по українських містах, може сильніше розпалити війну. Точно? Взагалі не бачимо невідповідності, що стріляти по «шахедах» можна, а по їхніх стартових майданчиках забороняється? Тобто? Збивайте стріли, а лучнику-стрілку дайте спокій, хай і далі тішиться. Нам пропонують погодитися з тим, що догоджання агресору відіб’є в нього апетит. Що залишення в небезпеці / стані замороженої війни держави на кордоні з Європою відповідає безпековим інтересам Європи, а згода України на втрату територій і мільйонів їхніх жителів – нашим українським інтересам. Якою логікою тут можна користуватися? Але/але… Заведено сміятися над «пласкоземельцями» та «винахідниками вічних двигунів». Чи заслуговують на повагу інженери нелогічних дипломатичних конструкцій, які точно спонукають агресора підвищувати геноцидні ставки?