У квітні 1918-го на чолі з командиром Осипом Микиткою усуси звільнили від більшовиків Олександрівськ. А ще півроку до цього в товаристві січовиків його приймали насторожено, бо ж прибув в їх розташування з регулярного австрійського війська. Однак той ентузіазм, з яким воював, визволяючи територію Української Народної Республіки від більшовицьких окупантів, переконав навіть найбільш прискіпливих — Микитка насамперед українець, а вже потім австрійський офіцер. Врешті через декілька місяців він стане офіцером (а пізніше й генералом) українського війська щойно посталої Західно-Української Народної Республіки — Галицької армії.Один із найвідоміших старшин Галицької армії Дмитро Паліїв писав про Микитку так: "В критичних моментах особистою співучастю ратує ситуацію. Найкращий старшина фронтовик. Штабів не любив і працю в ньому віддавав другим. Був свідомий своїх недостач до вищого командування, але пильно і радо довчався того, що ще не знав. З браку вищого військового виобразування, не мав ширшого погляду. Зате всіх перевищав своєю пильністю, вірою і рішучою поставою, коли йшло про добро армії та народу".Від австрійського офіцера до останнього командувача Галицької армії. Про бойовий шлях Осипа Микитки читайте у матеріалі → https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/v-kritichnikh-momentakh-osobistoiu-spivuchastiu-ratuie-situatsiiu-komandir-legionu-uss-i-general-galitskoyi-armiyi-osip-mikitka/