Друзі, помітив, що у багатьох з нас помилкове сприйняття того, що відбувається навколо.Ми часто не задоволені обсягом і швидкістю допомоги від наших партнерів. Ми не задоволені, що вони не воюють разом із нами. Ми їх критикуємо, що нам не дають далекобійні ракети та багато іншого.Але чи маємо ми право критикувати їх?Ні, не маємо.Якщо приберемо емоції і замислимося, то зрозуміємо, що вони нам нічого не винні.Немає жодного документа, який зобов'язує іншу країну у разі агресії проти нас давати нам гроші, зброю, вступати у війну за нас.Жодного документа.Будапештський меморандум, яким усі політики маніпулюють, - «пустишка», яка нікого ні до чого не зобов'язує. Там немає жодного слова про зобов'язання США чи Великобританії надати військову чи фінансову підтримку нашій країні у разі агресії проти нас. Він як міжнародний договір навіть не ратифікований в жодній із країн-підписантів.Тому, розмовляючи з нашими партнерами, які нас підтримують і надають нам фінансову та військову підтримку вже 3 роки, ми маємо говорити їм «дякую» через кожне слово, і бути щиро вдячні їм.Щоб остудити наші голови, згадаємо: за останні 30 років у світі було достатньо війн, і в кожній є агресор і жертва.Запитання. Скільком країнам, які невинно страждають, ми надавали фінансову чи військову підтримку?Якщо не помиляюся, жодній.Тож чи маємо ми тоді право комусь дорікати, що нам недостатньо допомагають? Думаю, що ні.Ми повинні бути вдячні за їхню допомогу.І з повагою просити ДОПОМОГИ. P.S. Так, тут хтось може мені навздогін сказати, що лідери, політики країн-партнерів із великих трибун нам багато обіцяли. Ми на них сподівалися.Так. Ви маєте рацію. Обіцяли.Але ж і нам наші лідери та політики всіх рівнів уже 30 років багато чого обіцяли. Але ж ми з них не вимагаємо того, що вони обіцяли.Нам потрібно навчитися розділяти політичні заяви та декларації від реальних та конструктивних.