#рецензія_на_книгуЯк дописав все що поки знав до книги, то одразу пішов ще більше з головою в роботу. Той ще тиждень. Утім, встиг дочитати збірник репортажів "Veni, Vidi, Scripsi: чому я ніколи звідси не поїду". Прекрасні тексти, які з часом не втрачають своєї актуальності (як би заїжджено не звучало) та знов і знов нагадують нам про те, наскільки важко навіть в 2014 році (або навіть раніше) було покинути свою рідну домівку. Причому це стосується не тільки корінних українців, а й інших приїжджих, які віднайшли свій власний спокій на нашій землі. Ну і замість зайвих слів, думаю набагато більщ промовистим буде навести різні вирізки репортерів, які потрапили в 2017 році до цього збірника. Кожна поїздка за межі — мрія й розширення горизонтів, а кожне повернення має мету. Адже «я залишаюсь прогрівати будинки, щоби вам було куди повертатися». Репортажний фотограф не натискає на кнопку. Він не знімає людей. Він не знімає події. Він знімає час. Найгірше — це не залишена хата, а хата, знищена війною. Іржа зшиває країну. Сублімуйте — поборите!