Imara Notia | Ось я вже завершую 3 курс. Утім, так, на заочному відділенні. З однієї...

Ось я вже завершую 3 курс. Утім, так, на заочному відділенні. З однієї сторони мені дуже прикро, що я роками не маю змоги вчитися та ходити на пари як звичайний студент, а з іншої сторони безмежно радію, що можу займатися дослідженнями скільки того сам забажаю. При тому, що викладачі, з якими я перетинаюсь буквально кілька разів на рік, самі тому раді. Безмежна подяка їм за всю допомогу в здійсненні моїх мрій. Мене не завалюють нескінченними рефератами та презентаціями, аби хай тільки поставити оцінку. Я не копоршусь в кишенях, аби знайти купу грошей на оплату року в вузі (ймовірно, плачу одну з найменших сум в країні). Та при цьому всьому, я ще маю змогу працювати на фул-тайм роботі в іншому місті. Утім, попри всі плюси, складно сказати, скільки ще часу проживе така форма навчання, враховуючи як з року в рік в нас погіршується система освіти; мотивація ж навчатися в студентів теж не з'явиться з пустого місця. Відчуття, ніби все тільки більше маргіналізується та стає безнайдійним. Нещодавно сидячи з другом за чаєм, який якраз викладає в вузі, згадувалося, що ближче до 2029 року збираються різко зменшити можливу кількість випускників по країні, що має призвести до значного удорожчання навчання. Чи зробить це вищими зарплати викладачів? Дуже в цьому сумніваюсь. Як і в тому, що такими темпами зможу колись взагалі викладати в вузі через низькі зарплати. Зрештою, мені ж хочеться забезпечити свою жінку й родину. Ситуація буквально виглядає так, що я, хрін без вищої освіти, який працює бозна де, заробляє в рази більше викладачів шкіл/вузів зі стажем. І все більше стає не зрозумілим, хто їх зможе замінити в майбутньому. Навіть я. Бо поки єдині думки заключаються в тому, що хіба що зможу викладати якісь курси, але аж-ніяк не фулл-тайм.Одним словом не знаю, куди це все котиться. Можливо мій факультет навіть не пройде необхідну межу та буде вимушений злитися з кимось іншим. Спостерігати за всім цим сумно, особливо враховуючи поточні реалії з повномасштабною війною. Але ж надія вмирає останньою, чи не так? Зрештою, я все одно повертаюсь додому та маю змогу піти на пляж з друзями грати в карти, а також ліпити свиню з піску. Може щось та й вигорить в майбутньому. Доки ж лишається тільки впахувати далі та старатись не лишатися здорового глузду.