#рецензія_на_книгуЛатур Б., Колгас Р., Янева А. та ін. А комусь ще подобаються міста? Екологія проти модернізації. За ред. Б. Філоненка. Харків: IST Publishing, 2021 — 164 с.Дайте мені рушницю, і я зрушу всі будівлі! Давненько я не брався за невеликі есе й загалом за такі маленькі книжки. По суті, в даному випадку, видання і орієнтовано на дорогу (Small Run Books). Та хоч мені не завжди подобаються видання ist publishing через максимально м'які обгортки, які можна випадково анігілювати за секунду, їхні переклади, безсумнівно, на дуже високому рівні.Цей невеличкий збірник про екологію, політику та архітектуру є достатньо крутим. Зокрема тексти Латура, в яких він намагається прослідити й запропонували прийняти апокаліпсис як стан сьогодення, послідовно ставлячи питання за наше майбутнє. Власне, чому сталося так, що ми винайшли спосіб не перебувати на землі?Латур з іншими авторами прослідковує, які складнощі польових досліджень існують на сьогодні, а також, наприклад, наскільки науковці загублені в сучасному світі й власних термінах. Продумуючи нову термінологію в рамках екологічної сфери, задається наступний напрямок: нам потрібні нові наративи; не історії з гепіендом, а наративи, які чинять спротив ідеї, мовляв, «люди нездатні зробити щось інше». Хтозна, можливо ми стаємо поколінням, яке нащадки будуть найбільше ненавидіти за тормознутість в діях та поглядах на екологію. Проговорюючи зв'язок модернізації з нашими нинішніми поглядами, Латур виводить аргументацію, що наші переконання, мовляв, апокаліпсис вже у минулому, є абсолютно шкідливими. Може ми і досягли високих технологій, однак це не означає, що «ми володіємо правом [на все і вся; що все навкруги лише ресурс, а не ціль], ми — град на пагорбі». Подібний самообман є нищівним. Ми мусимо наново навчитися помічати; до речі, термін Апокаліпсис може стати тут в нагоді: його не обов'язково вживати у негативному значенні. «Регістр апокаліпсиса дає нам можливість помічати жахливі наслідки — на багатьох рівнях і крізь різні світи — сучасної екологічної та кліматичної зміни; наслідки, які ми мусимо навчитися помічати». Не менш важливою темою книги стала діяльність екологічних партій. Тут Латур вже розбирає їх на дрібні шматочки, вказуючи, чому вони все більше самі себе маргіналізують, маючи одиниці голосів: однією з причин є термінологічні нашарування, які одне одного вбивають (тобто вони не можуть пояснити і довести нормальною мовою, чому екологія важлива та за що/як вони борються), а також що партії зелених часто не ведуть боротьбу за визволення природи; радше йде мова за нові нашарування контролю з утворенням різних адміністративних органів, які не є таблеткою спасіння. Така собі ведмежа послуга на виході, за якої подібні важливі теми все більше і більше маргіналізуються, попри наше неусвідомлену згоду, наскільки питання екології є критично важливим. Нам потрібен прорив, за якого відбудеться демаргіналізація екологічної сфери, як чогось, що може вирішити один окремий орган.Також в книзі присутнє зайнятне есе щодо того, як нам варто було б по-новому дивитися на архітектуру й будівлі (зрештою, чи є вони справді такими об'єктивними витворами, якими нам їх подають? Або ж це витвір послідовної та реалістичної шизофренії з купою компромісів між людьми? 🌚), ну і мультимільйон питань, які ми почасту собі не задаємо. Наполегливо рекомендую віднайти це видання й прикупити, воно однозначно варте того.