Imara Notia | херсонські_штудії Продовжуючи невичерпну тему буденності Херсону, знов...

#херсонські_штудії Продовжуючи невичерпну тему буденності Херсону, знову хочеться повернутися до питання оточуючого нас світу. Власне, достатньо часто ми не помічаємо, що в принципі відбувається навколо нас, та наскільки сильно можуть впливати соціальні зв'язки на функціонування й життя міста. Об'єктив часто здійснює вибір, показуючи якийсь фрагмент дійсності, який через механізм збільшення набуває ваги цілісного образу. Творять же цей "цілісний образ" достатньо часто ті, хто не проживає тут роками, в Херсоні, показуючи як місто усьо, вимерло з кінцями. Хтось так робить задля драматичності та сенсаційності, а хтось дійсно щиро так вважає. Я тільки й зустрічаю, як ці об'єктиви показують ситуацію у найчорніших тонах, збіднюючи дійсність. В деякому роді, звісно, ця препарована інформація продовжує відмежовувати сторонніх людей в тилу від реального світу. Херсон показують в злиднях у ненормальних пропорціях, та це дуже сильно деформує сприйняття живущих тут людей, яких все більше описують психами. Ми бачимо найбільш драматизовану версію історії, яку варто було б почати переосмислювати вже зараз. «Наближення камери також є способом бачення світу: наближаючи фрагмент зображення, ми усуваємо все інше», — влучно стверджував Ришард Капусцінський. Поки в Херсоні стається п'ять прильотів, місто лишається на загал спокійним. Звісно, глядач буде жахатися, бо ж скільки трагедій за цим стоїть, та він буде правий. Десятки поранених та померлих зустрічаються за життя в цьому прифронтовому місті, та я перебуваю поряд з ними регулярно. Однак в той самий час, коли горіли плавні й дома, люди ставали в чергу по щойно привезені кавуни. Дійсно, Херсон постійно під обстрілами, однак це не заважає людям формувати все нову, світлу дійсність. Справу не пояснити якоюсь містичною психологічною травмою. Місце history займає story, та ми маємо противитися цьому. Навіть за обстрілів люди продовжують жити, посміхатися, випивати та пригощати інших, приїжджих людей, які не обрали сторону об'єктиву, який як те око гієни, чигає на сльози, жести розпачу. Вони здатні та продовжують показувати яскравість життя. Звісно, чимало спогадів знищено, однак творити далі нові лишається можливим.Ви можете подивитися в об'єктив вулицю біля ТЦ «Адмірал», побачив її пустельність, або ж можете зайти всередину і побачити все ту ж працюючу пошту, яка доставляє посилки місцевим, а працівники MOYO пригощають вас цукерками. Можете пройтись по Центральному чи Дніпровському ринку, зустрічаючи все нові, нескінченні черги за овочами та кавунами. Десятки розмов за майбутнє й минуле, які переплітаються між собою в довгі дискусії. Ви владні обрати сторону життя, а не зацикленість на трагедіях й смертях. Інакше як зупинимось на виключно них, чи зможемо рухатися далі? Чи не зламаємось ми? Ви можете вбачати в смерті істоту, яка виключно викошує все підряд, однак мені вона вбачається тим, що завжди живе біля нас, тримаючи руку на плечі та спостерігаючи за розгортанням подій. Настільки жахаюча, скільки й співчутлива. Виділіть у власній душі місце надії, та не полишайте її. Постарайтесь відкинути нові стереотипи й повернутися на шлях, де ви здатні побачитися та поговорити щиро з людьми, які мають радикально інший досвід. «Стереотип — через те, що він народжується не зі знання, а з емоцій — дуже небезпечний. Він перешкоджає нам по-справжньому дійти до людини, по-справжньому зрозуміти її —з такого погляду він є дуже поширеним злом. Я постійно з ним стикаюся, оскільки моя робота міжкультурна, і я вбачаю свою письменницьку місію, якщо тут можна вжити це означення, в спробі подолання стереотипів, пробивання крізь стереотипи. Однак я побоююсь того, що все, а особливо засоби масової інформації, працює у зво ротному напрямі: закріплювання, утверджування стереотипів. І боротьба, особливо з телебаченням, за допомогою писаного тексту нерівна. Але передавання правди про інші культури, інші людські типи та їхні мотивації необхідне (...).»