СПЕРТИСЯ НА СВОЇХ. СКІЛЬКИ ЇХ МАЄ БУТИ?Якщо людину уявити у вигляді стільця, то для стійкості їй точно не вистачило б чотирьох ніжок. Мінімум – дюжина.Зі стільцем все просто. Ніжка – це опора. Навіть якщо вона одна, її можна вкрутити в підлогу і стілець триматиметься. Якщо не вкопувати, доведеться хоча би три зробити. Чотири – гарний варіант. Більше – безглуздо.Фізично людина спирається на дві ноги. Іноді на попу чи милиці. Але куди важливіші людині ті незримі опори, які створюють стійкість психіки. І, як правило, їх потрібно більше десятка. Інакше штормить і хитає.Що це за опори та де їх знайти?В ідеалі людина повинна спиратися на саму себе: відчуття своєї самості, досвід, досягнення, навички, знання, ролі в соціумі... За фактом, на себе можуть спиратися небагато хто. У кращому разі, людина знаходить тут пару-трійку опор. Наприклад, він – власник бізнесу, сім'янин, марафонець, вона – мати двох дітей, автор дивовижних картин…Деякі люди спираються на вищі сили, свою віру у Творця. Такі люди є, але їх небагато.Зазвичай людині простіше за все (та є сенс!) спиратися на інших людей:- коханих,- близьких за духом - однодумців,- друзів,- вчителів,- доброзичливо налаштованих старших.Це добре, правильно та природно, бо така наша соціальна природа!Проблема в тому, що люди, здебільшого, (1) недооцінюють важливість цих опор, (2) не хочуть прийняти, що таких опор має бути більше десяти, (3) обманюють себе і намагаються спертися на тих людей, які не здатні – саме для них – стати опорою.***В мене зараз не вистачає опор серед людей. Хтось вже не в цьому світі. Хтось просто далеко. З кимось розійшлись дороги. А на когось ще тільки чекаю.Цей текст написаний в 2018 році. Якраз переклав його для книги про стосунки. Та й вирішив опублікувати. Бо тема актуальна, є така думка, мало не для кожного.© Андрій Бережанський, тілесно-орієнтований терапевт, кінезіолог, краніосакральний терапевт,системний розстановник, автор книг***Якщо тебе психологічно штормить, значить, у твоєму житті бракує людей, на яких можеш спертися. У когось є друзі, але не вистачає вчителів та однодумців. У когось люблячі батьки та вчителі, але не склалося з коханими та друзями. Або є кохана людина, а друзі чомусь віддалилися.Повірте, кожна людина всередині має свій біль. Психологічна травма. Чи виснаження. Чи втрата (розчарування). Навіть у психологів. Навіть у мега-успішних мільярдерів. В мене. У тебе. У всіх та кожного.І ось людина хоче зцілити цей біль. Але тому болю роки чи десятки років. І що станеться з близькою людиною, на яку вона захоче спертися? Чи витримає вона додатковий тягар, якщо в неї є ще й свій?Мало хто здатний на це. Але кожен із нас, особливо на етапі закоханості, хоче зцілити свій біль об іншого. Тобто, впасти на руки (спертися) та отримати все те, що не отримав(ла) за все життя, особливо у дитинстві.Далі – ще важче! Якщо стосунки не розвалилися під вантажем взаємних очікувань і ви стали сім'єю… то інша складність. Адже тепер ви офіційно разом та маєте «бути одне для одного опорами». Очікування, що разом впораєтеся. Плюс сімейні турботи, які зменшують кількість часу на справи «поза сім'єю», тобто чим далі, тим менше можливостей спертися на інших людей. І от вже кохана людина – опора та надіє – починає руйнуватися.Ми всі спираємось один на одного. Всі одне об одного «гріємось душею» і зцілюємося. Секрет у тому, щоб брати потроху і віддавати натомість теж потроху. Десяту частину, а краще – двадцяту.Дійсно спертися можна на людей, з якими є близькі, глибокі стосунки. Добре, якщо таких людей у тебе більше десяти і це не лише друзі/знайомі, а й кохані, однодумці, вчителі (наставники), доброзичливо налаштовані старші.Такі люди трапляються не щодня. Тому так важливо бути уважним, зауважуючи свої відчуття в контакті з різними людьми. І цінувати те спілкування, яке – раптом, несподівано, як подарунок Небес – дарує впевненість та щастя, стає опорою.