Перед кожною домашньою грою Лаціо лунає пісня, що завершується проникливими рядками:«Давайте, орлята, ми не можемо помилитись —Там, згори, Маестро дивиться на нас»«Маестро» — це Томмазо Маестреллі, легендарний тренер першого скудетто. На початку 70-х він прищепив знеславленій та вбогій команді розбишак «барвистий футбол», елементи якого згодом упізнавали в збірній Нідерландів Міхелса, повернув її до Серії А, через сезон зробив чемпіоном, невдовзі смертельно захворів, але до останніх хвилин перебування у свідомості подумки продовжував керувати своєю лю́бою бандою маргіналів...Культовий образ алленаторе і його «погляд» ніби завше мотивують усі наступні покоління «б'янкочелесті» гідно долати різноманітні перепони. У 2025-му Лаціо їх собі вигадує сам.Президент Лотіто обзиває власного футболіста ідіотом — за місяць його продають. А потім виявляється, що Лаціо не може купувати. Не тому, що нема грошей, а через те, що стали жертвами бюрократичного ліміту, який узагалі за пів року припинить існувати.Лаціо виганяє свого багаторічного сокільничого. Не тому, що той раптом розівчився запускати орлицю на стадіоні, а через те, що він зробив операцію на пенісі й на радощах цей процес (і його результати) усім показав. Бідолашний не здається: звинувачує керівництво в переслідуванні (бо він «забагато знає»), замикається у себе вдома (тобто на клубній базі) та гордо реєструється на онліфанс.Тренер-андердог проводить добрий сезон — його Лаціо виганяє також. Повертає Саррі, який ще не знає про трансферний бан. Саррі дізнається. Буркотить, але залишається. Лотіто потрапляє в лікарню. Саррі, за компанію, теж.Новітня ікона команди Педро демонструє фото з малим сином, одягненим у плаття й корону принцеси. Тіфозі матюкаються — Педро закриває коментарі. Тіфозі вибачаються. А ще тіфозі вже 21-й рік активно протестують — бо Лотіто. Замкнене коло. Принадливий безлад. Симпатичний дурдом.На противагу дедалі популярнішим на півострові корпоративним, комерціалізованим, вилизаним, занадто правильним клубам, Лаціо пропонує нам справжню розраду. Тут не обтяжать остогидлими ідеями про вихід із зони комфорту, не замилять очі дратівливими лекціями про «стагнація = регрес» та не розжують на дрібні пункти свій план десятилітнього розвитку.Тут старий-добрий італійський власник-меценат (не дуже щедрий, щоправда) та ще й політик (і, як політик, смачно годує обіцянками про новий стадіон). Тут регулярні скандали і спортивний директор, котрий більше схожий на мафіоза, ніж на нинішніх денді-ділків. Тут наставник-курець, який божиться, що став правовірним лаціалем, а гравці стають жертвами крадіїв (дехто – не один раз), наче це якийсь Неаполь Париж, а не Рим...Публіка, звісно, для вигляду, розлючено покричить, проте після цього проголосує ногами «за» — продаж абонементів на Олімпіко, попри все (чи завдяки всьому?), суттєво зростає: зараз упевнено йдуть на рекорд ери Лотіто.Молитва – це єдине, що вони мають. Але це все, що їм потрібне. Як у тій цитаті Мухаммеда Алі.Дуже легко уявити сценарій, за якого в них знову нічого не вийде. А якщо вийде (теж знову)? Хіба можна написати кращий?Усе заздалегідь так погано (хоча насправді ні, бо склад і тренер — чудові), що провалитися вже неможливо, а будь-яке місце, вище за сьоме, вважатиметься ледь не успіхом. Уболівальникам Лаціо залишається тільки позаздрити, і теж повболівати.Разом із Маестро – він, як завжди, дивитиметься.Daje aquilotti nun se po' sbaja'Su c'è er Maestro che ce sta a guardà❤FootballDyvan