Пригадав фільм The Delta Force. Раптом накрила ностальгія: наприкінці 80-х кіношка була на VHS, ще й із гнусявими перекладами. Так от, головне, що запам’яталося, — це шипіння, коли на звуковій доріжці була тиша. Чомусь, мабуть через протокол Dolby, коли в каналі не було звуку, у шумодава зникав опорний сигнал і його ефективність падала, а два магнітофони та мікрофон давали саме такий ефект. Коли говорять про ламповість звуку, то для мене її головна ознака — це скрип голки на вінілі та ось такі шумні паузи на VHS.Тут же пригадав, що знайти відео без перекладу, з оригінальною звуковою доріжкою, було неможливо, а я привіз із першої поїздки за кордон The Blues Brothers та My Fair Lady. На них я й учив розмовну англійську. Коли з’явилися DVD, це були перші диски, які я купив. Досі мене трусить від будь-якого перекладу чи дубляжу цих фільмів. Із тієї ж поїздки я ще привіз альбом Марка Нопфлера та Чета Аткінса Neck and Neck, який перевернув моє уявлення про рок, кантрі та анплагд.Але раптом пригадав, що я взагалі дуже тугий до мов, і англійська в молодості давалася мені дуже важко. Як і будь-яка мова. У школі я не вивчав українську, тож перехід на неї у 2022 році дався мені дуже важко та майже вимкнув мою англійську, яка повернулася тільки на початку 2024-го, витіснивши русняву, від якої мені зараз узагалі важко, а в деяких випадках вона навіть викликає спазми в горлі на фізичному рівні. Психосоматика, така вона.Але я пригадав і те, що з приходом у 1990-х в Україну міжнародних компаній люди без особливих талантів робили швидку кар’єру завдяки англійській. Цікаво, що династії радянських функціонерів, які навчали дітей у спецшколах із мовним ухилом, а потім у інститутах чи університетах із міжнародним профілем, плюс ще й із репетиторами, одразу перестрибнули в міжнародний бізнес та великі компанії. Вважаю це важливим чинником формування нових підприємців, олігархів та інвесторів — тих, кого встигли сформувати раніше, ніж частину з них перебили бандити в 90-х.Але моя англійська стабілізувалася аж на початку 2000-х, десь у 2002-му, завдяки DVD з оригінальними доріжками, перемовинам з Європою та Китаєм і англомовним приятелям, яких я мав у Києві. Уперше зіграти в small talk не на бізнесову тему я зміг аж у 2006-му, на стенфордській події Golden Spike Award, яку вручали людині, яку я знав, і на яку я вперше вдягнув смокінг, узятий напрокат.Часи, коли англійська давала перевагу, минули. Зараз це базовий мінімум, яким володіє молодь, а моя восьмирічка знає 5,5 мов і вільно спілкується трьома. Але ще важливіше — у неї вже сформована навичка вчити нові мови. Це окрема компетенція, яка дорожча за сам факт знання конкретних мов.Старий пердун mode off. Але у свої 52 можу собі дозволити.