28 червня 1996 року о 9 год 18 хв, після 24 годин безперервної роботи, Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України.Декому може здатися, що це було зовсім недавно. Хоча політичне життя в молодій країні вирувало, когось тоді більше турбував Чемпіонат Європи з футболу в Британії, а більшість людей мали звичайні турботи дев'яностих — де б взяти грошей і чим прокормити свою сім'ю. Припікало літнє сонце, лишалося кілька місяців до введення в обіг гривні.Хтось підійме брови: "Недавно?" — і нагадає, що в школу восени підуть діти, які народилися в 2019 році, а сам він пішов у школу в 2014-му.Обидві категорії людей можуть обговорювати це у бліндажі — на короткому перекурі від безпосереднього захисту конституційних прав і обов'язків українців. Адже це вже одинадцятий День Конституції у стані війни.Через війну нині найбільше людей за весь час від 28.06.1996 розуміють, що Конституція — не просто документ.Він — про всіх нас. Про те, як ми живемо, на що маємо право, за що боремось.У кожній статті Конституції — сенс, важливість і відповідальність. Це основа, яка формує наше сьогодення і майбутнє.Про те, що права не виконуватимуться самі по собі, а обов'язки є у кожного — і не перед абстрактною державою, а перед своїми співгромадянами. Перед тими, хто весь цей час забезпечує нам саму можливість мати свою Конституцію, а не ту, яку вигадає збочена фантазія ворога. Тими, хто трансформує пласкі слова на папері у реальність.Сьогодні — саме той день, коли варто про це нагадати.Ми дякуємо Силам оборони за те, що можемо жити за своїми законами і у своїй державі.З Днем Конституції, Україно!