– Не треба! Нема про що турбуватися, просто поганий сон. – Я висмикую ногу з його хватки, його нігті врізаються в мою шкіру і пускають кров. – Ось і все. Припини вдавати, ніби тобі не байдуже, якщо тільки це не для того, щоб послабити мою пильність, перш ніж потягнеш мене до Ахілла.Я ідіотка, що це сказала. Я точно знаю, з ким розмовляю, і коли він різко звертає на узбіччя, мені доводиться схопитися за ручку, ох-блядь.Машина зупиняється, і я не встигаю навіть закричати, як його рука обхоплює моє горло, тягнучи мене через центральну консоль. – Я витрахаю це твоє гарненьке горло так, що ти не зможеш говорити. Воно буде таким розтертим і болючим, що навіть думка про формування слів буде нестерпною. Ти мене чуєш?– Йди нахуй, Кей. Ти почав це! Ти ніхуя не зробиш!Його очі змінюються, і я бачу в них жагу крові. Я перегинаю палицю, і знаю це. Будь-яка дівчина омліла б від його турботи про неї. Впала б у його обійми і викричала всі свої минулі травми та демонів.Проблема в тому, що я і є демон.Мені не потрібен він чи його турбота. Мені не потрібен ніхто, крім себе, і того клятого кота, який мені навіть не належить. “Вся Твоя Кривава Брехня” М.Л. Бернс.