Домогосподарка Антоніна | Роками чую думку про те, що висловлюватися про книжки/кіно/вистави/піс...

Роками чую думку про те, що висловлюватися про книжки/кіно/вистави/пісні мають лише професіонали (самі митці і професійні критики). От майже так категорично. Бо коли щось кажуть «прості» читачі-глядачі, то це типу не серйозно, навіщо вони взагалі щось пишуть і треба щоб усе було лише фахово.Але у ході тривалих спостережень вимальовується досить іронічна ситуація. По-перше, часто зʼясовується, що абсолютно профанський коментар сприймається митцями якраз із великою радістю, якщо лиш він позитивний. По-друге, коли немає відгуків зовсім, тоді виявляється, що це найгірше. І митці вже кажуть, що хочуть думку аудиторіі, якою б дилетанською вона не була.Водночас стається розщепуха: митці хочуть, аби їхні твори ставали популярними, але часто зовсім не готові до цієї популярності, бо хочуть насолоджуватися лише приємними її проявами. Думаю, дається взнаки те, що наша культура довгий час була маргінальною, не популярною і законсервованою у самій собі. Автори часто просто не готові до якоїсь типової реакції аудиторії і самі починають поводитися як аматори, які випадково потрапили у галузь та ліплять із себе стереотипових «вередливих, інфантильних творчєскіх лічностєй». Хоча, можна просто поспостерігати за тим, як на різних майданчиках обговорюють світових знаменитостей, аби зрозуміти, як воно усе робе. Приміром, у шоубізі до цього звикли, бо співаки/співачки усе ж у нас були значно медійнішими, ніж письменники, художники чи режисери. Вони навчилися сприймати популярність як частину професії, з якою потрібно працювати, а не те, що звалюється раптом на голову і ти не знаєш, що із цим робити. У шоубізнесових персонажів зазвичай є професійна команда (менеджери, піарники), яка допомагає розуміти ринок, аудиторію, інформаційне поле. Не все ідеально, звісно, але воно таки працює.Ну і, по-третє. Щодо тих самих професійних відгуків. У багатьох кіношників, приміром, є думка, що у нас немає професійних кінокритиків. Мовляв, жоден чи жодна просто не розбирається у кіно і пише якусь маячню та отсєбятіну. Мовляв, хибно розуміють процеси, не розуміють як воно все працює і хай би краще мовчали і не ганьбилися. Як ви вже здогадуєтеся, йдеться про авторів, фільми яких кінокритики переважно сварять. Справедливості заради напишу, що із справді професійною критикою культури у нас теж не те щоб офігєнно. Наприклад, колеги з LB недавно проводили конкурс театральної критики, щоб якось стимулювати процес. Але результати не те щоб порадували. Як на мене, то основна проблема в тому, що більшість текстів незрозуміло на кого розрахована. Автори наче взагалі не збираються розʼяснювати щось своїй аудиторії, як це і мають робити. Ба більше - навіть не розуміють, хто їхня аудиторія і що їй потрібно та цікаво. А щось комусь пояснювати - нижче їхньої гідності. От для Віталія Портникова норм пояснювати процеси так, що буде понятно майже всім, а для критиків - нижче гідності. Тому в аудиторії природньо від таких текстів єдина реакція: «про що взагалі текст?». За це аудиторія називається тупою і такою, яка не розбирається у високих матеріях і не хоче читати розумних текстів. Хоча, велике питання, чи вони розумні.Але усе це - абсолютно природня ситуація. Якби наша культурна галузь розвивалася без цих жахливих інформаційних ям, то картинка була б зовсім іншою. І тут важливо знову у таку яму не звалитися.