Є час і поспати,
Час є й цікаві розмови послухать.

А чому ви не казали, що “Одіссея” така класна? Я дійсно кайфонула від книги. Останні 200 сторінок проковтнула за 2 дні, бо не могла зупинитися (ну і блекаути цьому сприяли).

Я рада, що спочатку подивилась фільм Нолана, а вже потім прочитала книжку. Так у мене в голові було вже якесь бачення того світу. Хоча насправді багато в чому моя уява відрізнялась від режисерської версії.
Тим паче, що Гомер все дуже детально, яскраво, трохи патетично описав. Одним-двома рядками він дає опис сцени так, що вона предстає перед очима.

А яка тут мова, тільки послухайте:
велемудрий, ясноока, довгошатна, боговидний, розоперста, білораменна (Анко, терпи! не смій жартувати про 🍜 Терпи). Ну краса ж😍

Знову повернусь до фільму.
В фільмі головна тема - повернення головного героя з війни та її вплив на людину.
В книзі ж - повернення додому (бо я не відчувала провину Одіссея, лише, можливо, провину перед своїми товаришами, які через нього загинули). Герой мріє про свій дім, вітчизну, дружину і сина, думаючи, що найважче - це саме процес повернення. Він зовсім не думає, що все змінилось і що прийдеться ще відвойовувати власний дім.

Одіссей - складний персонаж. Нам постійно описують його як хитромудрого, богоподібного, найрозумнішого і найсильнішого.
Ми ж його вперше бачимо у Каліпсо, де все, що він робить це вдень ллє сльози, а вночі спить з німфою:

до німфи душа його вже не лежала,
Ночі, проте, мимоволі проводити з нею він мусив.

Та й протягом наступних пригод, все, що він робить це жаліється, який він нещасний, і звинувачує у всьому богів (як зручно, еге ж?)

Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!
Зло — від богів, — вони кажуть, самі ж через власну
зухвалість,
Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.

Де ж цей хитромудрий герой, про якого ми так багато чули?

Щодо зухвалості - саме таким Одіссей предстає, особисто для мене, у сцені з кіклопом. Коли він осліплює його, краде його найкращих баранів, а потім вже на кораблі ще й глузує з нього, називаючи своє імʼя. Що це як не зухвалість?
А потім, коли батько кіклопа, Посейдон, карає його за це, то Одіссей ниє, що боги несправедливі, а я такий нещасний… Неочікувано…
(якщо чесно, мені було шкода кіклопа і я раділа, що хтось понесе відповідальність за свої вчинки і получить по попі!)

Також мені було шкода Каліпсо. Цей її монолог про несправедливість богів - дуже потужний.

Взагалі цей світ дуже цікавий, дуже яскравий, дуже мінливий. Все залежить від того, наскільки ти подобаєшся богам, хто за тебе заступиться і чи заступиться взагалі. Сьогодні ти можеш бути улюбленцем бога чи богині, а вже завтра втратити їхню ж прихильність, або ж бути покараний іншими богами.

І від цього приємно, що в книзі рулить Афіна.
Саме вона є оцим поштовхом, рушійною силою, яка веде Одіссея додому. Це вона маніпулює іншими богами, це вона все підлаштовує, щоб шлях був “спокійним”, це вона наказує, що кому робити. Без неї наш герой був би свинкою у Кіркеї🐷

Проте моя крашиха Навсікая💪

Насправді я думала, що мені буде нудно і складно.
Якщо зловити темп розповіді, то текст ллється, тому складно не буде.
Тут стільки пригод, сцен, які дійсно чіпляють. Наприклад, коли Пенелопа вперше бачить Одіссея і не може його впізнати. Тільки уявіть 20 років чекати коханого. Очевидно, що це вернеться зовсім чужа людина, та й ти вже інша.

Коротше, я в захваті.

Тепер зʼявилось бажання перечитати роман “Ловець океану: Історія Одіссея”Володимира Єрмоленко. Я його читала в 2020 році і він мене вразив. Зараз же знаючи вже сюжет, думаю, перечит буде ще глибшим.

4,75⭐️

#Анка_прочитала
#Анка_рекомендує