Протягом усього свого життя Аманда Ґеддіс страждала від атипової нарколепсії: непередбачуваної катаплексії в поєднанні з галюцинаціями, які могли порушити її відчуття та сприйняття в будь-який момент.Вона провела своє дитинство на самоті в маленькій кімнаті в'язниці. Її батько, що працював тюремним охоронцем, боявся, що вона може знову втратити свідомість перед каретою або ж зіткнеться з іншими небезпеками, тому завжди тримав її поруч, щоб пильнувати.Аманді довелося боротися зі своїм "спотвореним сприйняттям світу" із самого дитинства. Гігантське око, що стежило за кожним її рухом, здавалося настільки близьким, що достатньо було простягнути палець – і вона могла б торкнутися його золотої райдужки. У моменти слабкості її оточували приглушений шепіт і темні силуети.Коли дитина налякана, вона інстинктивно шукає захисту від членів родини, проте ці богохульні розповіді змусили побожну й віруючу матір Аманди прийняти рішення покинути родину. Хоча батько все ще дбав про її безпеку, їхні звичні теплі стосунки поступово зникали, перетворюючись на щось нерозривне, мовчазне та віддалене.Пізніше Аманда навчилася замовкати у потрібні моменти; заплющувати очі на "речі, яких не мало б існувати", але її поодинокі розмови уві сні все ще сповнювали батька страхом — його доньці так ніколи і не стало "краще".Сприйняття часу Амандою було таким ж уривистим. Невелике мансардне віконце в'язниці слугувало їй єдиним способом спостереження за зовнішнім світом, проте зміни на маленькому клаптику неба кроїлись на нечіткі шматочки через раптові напади сну.У цьому місці охоронці наглядають за відомими в'язнями — найнебезпечнішими та найціннішими для досліджень.Тендітна дитина тихо спостерігала за цими злочинцями та їхніми "шкідливими звичками": цими прихованими, потаємними домовленостями, цими маленькими дрібничками із зовнішнього світу, а також за розповідями охоронців про численні злочини кожного в'язня...Це уважне спостереження тривало доти, доки вона не отримала особливий подарунок від однієї з тяжко засуджених в'язнів: просту оптичну діораму. Всередині скриньки вигляд вулиці ледь помітно змінювався від рухів пальців: колір неба перемінювався з блакитного вдень на насичений фіолетовий ночі, а вікна та вуличні ліхтарі вздовж дороги повільно запалювались."То он як люди проживають день…"У заголовках газет нова подруга Аманди була відома як "Догма" – сумнозвісна зловмисниця "Справи про вбивство на плантації чорнобривців Гарлем". Вона була кремезної статури, що набагато перевершувала дорослого чоловіка, здатну вчиняти злочини вражаючої жорстокості. Більше того, її вважали важливим об'єктом френологічних досліджень. "Догма" була вирішальним кроком на шляху до правди та справедливості."Догма" відповідала на кожне запитання Аманди. Її темп завжди був повільним,а інтонація ніжною, часом вона ненадовго зупинялася, щоб зібрати в пам'яті кожну деталь праці на квіткових полях: на світанку повітря пахло павутинням, а до полудня кора дерев та пелюстки ставали сухими й теплими. Робота закінчувалася на заході сонця — коли небо ставало темнішим за жовтогарячі чорнобривці.Тоді Аманда була впевнена, що прагне саме такого звичайного життя, кожного звичайного дня та ночі.Коли її прагнення до звичайного життя досягло свого апогею, "Догму" зрештою засудили до шибениці — хіба ж дитина могла щось із цим зробити?Вперше за багато років Аманда вирішила знову поглянути на ті золоті очі, які ніколи її не покидали."Виграй їй трохи часу в проміжку між останнім допитом та медоглядом"Короткий сполох, що виник через "рецидив" обернувся дивом : у напівпритомному стані, Аманда побачила фігури в довгих мантіях із підвісками у формі котячого ока – саме вони довели, що "галюцинації" Аманди були не просто мареннями. Коли вона знову прокинулася, то стала однією з цих "Вигнанців". Дні, які вона провела переховуючись від чужих очей, змусили відчути себе неймовірно вільною, хоча вірування та ритуали, про які вони мимохідь говорили, закладали в ній тихий неспокій.