Якщо вірити Нетфлікс, травень у нас буде гучним. Не просто гучним, а схожим на розкати грому. Цей звук, що його не сплутати ні з чим, багато кому вже знайомий в Україні.Але якщо для наших льотчиків регулярне витягування цього звуку з «громового птаха» – винищувача F-16 – це служіння і робота, то для однойменної пілотажної групи – це якесь дивне поєднання мистецтва і досконалості у максимально самурайському розумінні цього слова із одночасно антисамурайським підходом до роботи у групі, де вміння чітко йти за лідером і довіряти йому важливіше за твою особисту майстерність. Триматись не далі за 45 см від ведучого і сліпо довіряти йому, не розуміючи напевно, де земля, а де небо – це щось із глибокої античності із її великими героями та монолітними арміями.Льотчики «Громових Птахів» постійно на межі, і «I-am-gonna-die-factor» переслідує їх кожну секунду. Але без усього цього вони не були б тими, ким вони є – одною з найкрутіших пілотажних груп у світі – “Thunderbirds”. Ще трохи і ми дізнаємося, що стоїть за ефектними авіашоу на грані, які затьмарюють розум, серце і слух, останнє – у буквальному сенсі.23 травня буде прем’єра фільму, виконавчими продюсерами якого є, якщо вірити Нетфлікс,..… Барак і Мішель Обама. Скоро дізнаємось, чи це жарт, чи ні.А поки – дивимось трейлер.
Рорі Бушфілд (Rory Bushfield) – це більше ніж легенда. Це символ того, як не зламатись, коли тебе ламає геть усе: від звичайних травм каскадера до втрати кохання свого життя – жінки, яка загинула на піку слави, через пару тижнів після реалізації своєї найбільшої мрії.Цей шалений канадієць ніколи не зупиняється. Він досяг максимуму у лижному фрістайлі та лижній акробатиці, а потім пішов у дайвінг з такими ж переможними результатами.Смерть дружини змінила його світ – він почав нове життя у напівзакинутому ранчо в безкрайніх горах Британської Колумбії разом із собакою Декстером – таким же аутсайдером як і сам Рорі.Ретріт наче мав утихомирити відчайдуха. Але ні. Його характер не змінився – у горах він знайшов новий сенс, нову мету.Канада і авіація – нерозлучна пара. Жити у далечині без літака тут не вийде, як і без лиж, які Рорі вже освоїв краще за власні ноги.Але як поєднати літак та лижі, щоб це було нешаблонно і вперше у житті? Як з цього зробити світовий рекорд? Звичайно ж перетворити на лижі…. власні ноги…., щоб таким чином… проїхатись по воді.Що з цього вийшло, дивіться у сьогоднішньому відео.
Намагаючись зазирнути у майбутнє цивільної авіації, у 1960-х фірма Boeing представила два абсолютно гігантські проекти: Королеву Неба Boeing 747 та гіперпопулярну на той час іграшку – макет надзвукового Boeing 2707.Змагання виграла велична Королева, розпочавши цілу епоху авіаподорожей, а від витрачання шалених грошей на надзвуковий лайнер з незрозумілими комерційними перспективами американці вирішили відмовитись.А оскільки святе місце порожнім не буває, то пальму першості цивільних надзвукових польотів розділили невдалий радянський Ту-144 та доволі успішний британо-французький Concorde.Завершення кар'єри останнього 2003 року нагнало страшного смутку на авіаційну громадськість. Невже тепер не можна буде прилетіти до Нью-Йорка раніше, аніж вилетіти з Парижу?Можна! Лиш треба трохи почекати, адже американці повернулись в гру. І не під прапором авіа-гігантів з державними субсидіями, а, у дусі часу, як технологічний стартап. До 2030-го має розпочатись комерційна експлуатація надзвукового лайнера з поетичною назвою Увертюра (Overture). У аеродинаміці сюрпризів не буває – новий проект до болі нагадує пенсіонера-Конкорда. Усе те ж трапецевидне крило та розташування двигунів групою під фюзеляжем, той же гордий ніс. Але він набагато технологічніший, легший і витонченіший.Як там буде, ми ще не знаємо, але тиждень тому, 28 січня 2025 року, 1/3 модель майбутнього лайнера, Boom XB-1, вперше перетнула швидкість звуку у горизонтальному польоті.
Привіт друзі!Думаю, що прийшов вже час після такої великої перерви знову оживити наш канал цікавинками з авіації, веселими історіями та корисною інформацією.Ось, наприклад, я. Після досить довгої відпустки знову у відрядженні, знову розсікаю повітряний простір на яскравому Boeing 737 зі СкайАпівськими смайликами на хвості і двигунах.Їхала на роботу звичайно дуже знехотя, проклинаючи весь світ і думаючи про легкі альтернативні способи заробітку, де теж платять за годину, але значно більше, ніж червонооким совам, що так обожнюють літати ночами. З сумом констатуючи, що виховання мені цього не дозволить)Та ось – перший рейс, улюблений офіс і знову чітке розуміння того, що ніколи не зможу вже покинути того свого абюзивного коханця з ім’ям «лінійна авіація».Перший рейс – Єгипет. Так-так, мій улюблений!Звичні процедури, звичні такі теплі жарти. Звична комунікація з молдовським диспетчером.Бажаєш «ла рівідері» («бувай») із вже непоганою молдовською вимовою диспетчеру граунду, вирівнюєш літак по центрлайну злітної смуги, що світиться максимально святково, мов новорічна ялинка. РУДи на злітний режим і літак починає поступово набирати швидкість.Мені здається, саме у цей момент ти десь на підсвідомості говориш «ла рівідері» також геть усім проблемам, бо вони не встигають за літаком і залишаються на землі наче невдячні пасажири, які профукали свій «ласт кол» і не встигли на рейс.Незвично довгий після перерви переліт. Пересушене (але таке, бляха, смачне) бортове харчування з картоплі і курки, що, здається, ще квохкає у тебе в горлянці і ніяк не хоче провалюватися далі в шлунок.Захід на посадку і ось глісада. Диспетчер дає дозвіл на посадку. Літак швигорляє на прямій так, наче він от-от розвалиться на частини.– «Wind check?!» – питаєш диспетчера.– «Wind approximately calm», – відповідає голос з арабським акцентом.Дивно, що він не додав до цього звичне арабське «Ін-ша’алла», бо тоді це повністю переклало б відповідальність за інформацію про вітер з нього на всемогутнього Аллаха.З командиром не можемо стримати посмішок.Посадка. Зарулюємо. Поряд літак з українським прапором на фюзеляжі готовий до руління. Помічає нашу ліврею зі смайликами.– «СкайАпу привіт!», – роздається в ефірі.– «Навзаєм, приємного польоту!», – відповідаю я.– «нЭ разагаварівай!», – вклинюється роздратований голос диспетчера.Я сумувала за тобою – Країна Хабібі.
Повітряний МішленДуже часто усілякі шоу та атракціони виникають із банального бажання заробити гроші, пропонуючи людям щось незвичайне, якесь нове «вау». Чесно кажучи, щось надзвичайне із цього виходить нечасто, бо у такому підході малувато щирості і забагато прагматизму, бракує глибини. А люди це відчувають.Але буває по-іншому. Крута ідея, пропущена через себе, у яку вкладена душа і безмежний талант, але…. вона не продається, бо це щось дуже особисте і не усі це відчувають. Так теж буває.Однак, буває, що зорі сходяться і виходить реальний, беззаперечний «Вау!».Анжеліці Шмайнк (Angélique Schmeinck) було мало бути просто однією з двох жінок-шеф-кухарів у Нідерландах, мало було працювати шефом у мішленівських ресторанах, вона хотіла йти далі і розвиватись, реалізовувати своє ставлення до кулінарії як до високого мистецтва.Спочатку було художнє фотографування приготованих страв високої кухні у не менш стильному інтер’єрі, яке вилилось у спеціалізовану картинну галерею, потім були картини з їжі, до 20 кв.м завбільшки, потім інфографіка смаків та ароматів (Аромографіка (Flavourgraphics)), нестандартні кулінарні шоу. Але коронною стравою майстрині стали кулінарні подорожі на… повітряній кулі. Це абсолютно шалений проект з елементами драйву, візуальної та смакової естетики, що дістав назву CuliAir – Sky Dining – щось на кшталт «Кулінарних Авіаліній».Це не просто політ на повітряній кулі з доставкою їжі на борт, а кулінарне шоу просто у небі. Якщо ви подумаєте, що ідея полягала у тому, аби просто взяти газ з бортової горілки і направити його на плиту – то ви дуже спрощено дивитесь на світ.Те, до чого додумалась Анжеліка, вражає як з кулінарної, так і з технічної точки зору. Вона якимось тонким геніальним відчуттям майстра зрозуміла, що внутрішня зона повітряної кулі є ідеальною конвекційною піччю, де температура сягає 100°С, а отже ідеально підходить для приготування страв. Разом із колегами вона спроектувала конструкцію, яка складається з готувальної поверхні, що піднімається спеціальним механізмом, схожим на ліфтовий, на потрібну висоту всередині кулі, і там відбувається приготування вишуканої страви. У Анжеліки в руках є датчик, який дозволяє бачити температуру і ідеально визначати час, коли усе готово, або піднімати чи опускати ліфт, якщо температура зависока, або замала.Після цього імпровізований ліфт опускає усе це до очей захопленої публіки, яка, поки суть да діло, насолоджувалась голландськими краєвидами.Вражає не лише подорож і незвичний спосіб приготування, але й саме меню. Тут і лобстер з червоним перцем і авокадо, і дикий окунь зі спаржею, і цесарка з білими грибами, і морепродукти з морквяним мусом, ну і звичайно вишуканий десерт та напої.Важко уявити, де може бути більшою одночасна концентрація краси, захоплення і смаків, ніж у такій подорожі. Триває вона до 5-ти годин, з яких півтори години – власне політ з обідом, а решта – пікнік на романтичній галявині з приготованими у повітрі стравами та вечірка з шампанським та десертом після приземлення.І найголовніше – ви можете орендувати кулю на двох і почати з цього своє майбутнє подружнє життя, або зібрати тусовку з десяти друзів і відправитись разом. Коштує це задоволення 550 євро з особи – більш ніж прийнятно як для такого ні з чим незрівнянного досвіду.Напишіть нам, хто б з вас не хотів би побувати у цьому Повітряному Мішлені, де сам шеф-кухар готував би усе при вас?
#WomenНа сьогодні вже дуже багато написано цікавих книг, статей та інших матеріалів про жінок у авіації. Але чомусь дуже мало знято фільмів.Може тому, що чоловіки завжди були на виду, і матеріалу про них багато: і відео, і фото, і текстів. А жінки проривались через стіни та бар’єри, приховували і свої захоплення, і свої мрії, а, згодом, свої досягнення. Тому часто про них мало фактів, фотографій чи зйомок.Цю прогалину заповнює чудовий емоційний фільм Розбиваючи Скло («Breaking Glass»). Він присвяченій не лише конкретній жінці, яка досягла своєї мрії і майже буквально розбила скло нерозуміння та неприйняття серед чоловіків того факту, що дівчата можуть виконувати будь-яку авіаційну роботу, а й усім жінкам, які досягли висот у авіації.Колективний образ жінок-пілотів, жінок-авіатехнків та бортінженерів розкритий через історію реальної дівчини Бонні Тібурці (Bonnie Tiburzi) – першої пілотесси у великій американській авіакомпанії American Airlines та першої жінки у світі, яка отримала диплом бортового інженера турбореактивного літака.Це – романтичний, емоційно насичений, хоча і трохи наївний фільм. У ньому є забавна компьютерна графіка та кілька невідповідностей, однак він захоплює прекрасною історією жінки, яка захотіла і змогла. Змогла розбити саме те скло, яке було потрібно. І саму історію, і режисерську роботу оцінили на цьогорічному кінофестивалі у Каннах, де фільм отримав золоту нагороду у категорії «молодих режисерських проектів» (Young Director Award).Гарного перегляду!
Мелець (Mielec), Польща. Легендарне місто-авіазавод, якому вже 85 років, у сотні кілометрах від Львова.Саме з його воріт вийшла більшість спроектованих в України Ан-2, але зараз він отримав нове дихання завдяки співпраці з американцями.«Тут розправляються крила» – офіційне гасло цього старовинного симпатичного містечка.І ми не могли відмовити собі у задоволенні розправити крила усієї авіаційної техніки, яка була тут у розпорядженні нашої команди, у такому знаковому місці.Десь там під нами завод Lockheed Martin, пару Black Hawk в повітрі, а ми собі тестуємо наш швидкісний дрон, який наразі досягнув швидкості 280 км/год. Чорний літак – це GameBird 1, на якому літає місцева легенда Артур Кейлак (Artur Keilak). Пілот від народження, який не вилазить з аеродрому з дитинства і має допуск до польотів на усьому, що має крила: від планера та спортивного літака, до Boeing 737, який він пілотує як командир. Гелікоптери також. Пасажири про нього кажуть: «Сподіваємось, на наступному рейсі буде такий самий професійний пілот як Ви». Артур вражає масштабом своєї особистості, але перш за все як льотчик.Вчимось, розширюємо свої можливості, навички та контакти.Далі буде або keep on rolling baby