Тема від Фанхатне божевілля – оповідання за картинкою (день 27)
Осінній ранок 
—Ти доведеш мене до божевілля,– прошепотів він, покусуючи вушко.
Поступово Льоня спустився нижче, п'ючи соковитий нектар „ароматних полуничок“.
А за вікном владорював туман та й сонце не поспішало залишати ліжко з пухнастих хмаринок.  А от  промені не збиралися чекати поки сонце прокинеться, вони стягнули ковдру, облили його водою і пострибали до будиночку Жанни.
Маленькі промінчики зручно вмостились на подушці.
—Здається я вчора забула зачинити штори,–
проказала Жанна.
Льоня лише усміхнувся.
—Піду приготую нам кави. Жінка наче кішка ліниво потягнулася і  раптом спіймала себе на думці, що сьогодні їм доведеться розлучитись на тиждень. Тиждень без обіймів, цілунків, та й просто без нього Жанна вже не уявляла. 
Зайшовши з тацею до кімнати Льоня одразу зловив сумний настрій коханої
—Що сталося сонечко?
—Я сьогодні мушу їхати до міста.
—Ні я тебе не пущу!
—Мені треба працювати.
—Я поїду з тобою.
Любий, ти не зможеш працювати в місті, ти народжений жити тут, а я на вихідні знов приїду.
—То переїжджай сюди будеш тут працювати та й жити зі мною.
—Що все кинути й просто переїхати?
—Так, –рішуче відповів Льоня.— Я не хочу тебе втрачати.
—Ну...– вона на мить замислилась.—Треба все зважити...
У серці льоні зажеврів вогник надії.
—Ти навіть не знаєш, як я не хочу тебе відпускати.
—знаю,– прошепотіла жінка
—Ти моя осінь.
—справді?–її очі спалахнули вогником. 
—Так. То ти грайлива, то ти мінлива, цікаво чи буваєш вередлива?
Вона зробила ковток кави —Можливо і буваю.
—А знаєш, може поїдеш  завтра вранці? А сьогодні ми з тобою ввечері покатаємось на човні...
—Я згодна. Це буде дуже романтичним вечір. Ох милий, що ж ти зі мною робиш?
—Доводжу до божевілля, як і ти мене.
—Тоді не припиняй це робити,– її рука ковзнула по шиї і вже готова була спуститись нижче, аж раптом телефонний дзвінок перервав цю близькість.
Льоня поглянув на телефон, це була мама, то ж треба було відповідати...