Статистика telegram channel - @zmova22

Фактчекери, яких трохи поменшало з прикриттям USAID — це не тільки новітня цензура, але і якийсь різновид літературної критики на службі держави. Бюрократія ж завжди прекрасно розуміла, що в постмодерному суспільстві мистецтвознавці грають ролю значно більшу за митців, бо у умовах монополізованих медіа саме вони втирають посполитим у голову, що то є модне і наукове. Коли я згадував за часописи літературної критики початку 30-х років, то мав би зупинитися на персоналії Самійла Щупака, у якого літературна критика практично не відрізнялася від публічного густо приправленого марксизмом доносу на цілу плеяду літераторів, починаючи із Хвильового. Читаючи про будинок Роліт, я наткнувся на згадку про загальний подив з арешту Щупака, який сприймався як найбільш чутливий до генеральної лінії. Я ж продовжую вважати, що Щупак, як і багато інших критиків, був просто провокатором спецслужб, вказуючи на нову жертву, яку одразу ж починали розробляти його спонсори. Але коли потягли стріляти вже самих спонсорів, то під розстріл і пішов і сам Щупак, як учасник розгалуженої троцькістської організації. І не треба думати, що це лише радянський винахід. У маоїстському Китаї, де Комуністична партія формально вважалася монолітною і ні про які фракції відверто говорити було просто неможливо, конкуруючі групи в КПК зводили рахунки на ниві культури, критикуючи ті чи інші художні твори. На чому піднявся і Яо Веньюань, що своєю критичною рецензією на оперу «Розжалування Хай Жуя» (Яо доказав, що це насправді спроба реабілітувати Пен Дехуая), фактично дав старт культурній революції. Пізніше цього літературного критика закрили разом із Цзян Цзін у складі «банди чотирьох». Він там виявився єдиним, хто вийшов після 20-річного строку і, кажуть, далі продовжував писати доноси під виглядом критичних торів.Так це я все веду до того, що тенденцію чудово відчув Войнович, у якого в «Москві-2042» має місце такий діалог:— А в каком объединении находятся критики? — спросил я— Ни в каком, — сказал Смерчев. — Критикой у нас занимается непосредственно служба БЕЗО.— Очень рад от вас это слышать, — сказал я растроганно. — В наше время это было совсем глупо поставлено. Тогда органы госбезопасности тоже занимались критикой, но они, по существу, просто дублировали органы Союза писателей.— С этой порочной практикой, — нахмурился Смерчев, — у нас навсегда покончено.

Чому я так часто згадую за вчення «чженмін», бо вміння правильно вистроювати поняття є базовим в когнітивістиці. Підміна понять – найбільш поширена маніпулятивна практика сучасності, що можна доказати на прикладі тієї ж ковідки. Наприклад, ніхто ж не заперечував би проти тези «потрібно слідувати науці», але мало хто задумувався, що в поняття «наука» кожен вкладав свій смисл.І от зараз, коли виявляється, що USAID забезпечував фінансування від 80% (за версією Логвиненка з «Українеру») до 90% (Романюк з Інституту масової інформації за версією Лямця) - то це чистий монополізм на ниві ЗМІ, заборонений нашим законодавством, і можливість формувати громадську думку під якісь конкретні не завжди доброчесні потреби. Фактично, вони і ввели в громадську свідомість тезу про «науковість» Пфайзера за неможливості нормальної дискусії через відсутність альтернативної точки зору і цензурування соцмереж. Не забуваймо, що будь-яка деструктивна релігія завжди буде апелювати до «науковості», класичний приклад – сайєнтологія, і багато ж хто піймається на цьому.

Фактично, ми бачимо не стільки «скандал» довкола Портнікова, скільки кризу довіри до Портнікова, Романенка, Швеця та великої кількості інших лідерів громадської думки, що орієнтувалися на Демократичну партію. Та картина світу, яку вони малювали, особливо щодо виправдання антиукраїнської політики Байдена, все більше і більше віддалялася від реальності, що з огляду на сьогоднішню інаугурацію помітно, як ніколи. Фактично, більшість українців і зараз перебувають у віртуальному світі уявлень про навколишню дійсність, яка не корелює із реальністю. Можливо, це стало наслідком перекосу серед власників українських ЗМІ: якщо раніше видання умовного «сороса» компенсувалися виданнями з російським фінансуванням, а середню точку зору висловлювали медія вітчизняних олігархів, то зараз усі ЗМІ та й значна частина ЛОМів фінансується прямо чи опосередковано з фундацій, наближених до Демпартії.Однак якась частина аудиторії Портнікова уже або почала сумніватися в своїх пророках, або просто перебігати до того ж Любарського, який будує більш зрозумілу і наближену до реалій картину світу. Гадаю, точно так само колись втрачали свій авторитет прихильники птоломеєвої системи, чиї позиції під вагою накопичених людством знань все більше ставали об’єктом критики збоку молодих і настирливих геліоцентристів. Портнікова вперше почали серйозно критикувати не тому, що комусь платить Москва, як він нас хоче переконати, а тому що з’явилася нова більш ефективна картина світу, яка набирає все більше прихильників – а відповідно росте і скептицизм щодо тієї відвертої дези, яку цей шевченкіант виливав на довірливих українців. Ще рік тому, йому б пробачили і не таке! В ідеалі для Портнікова було б швидко перекинутися на бік Трампа, однак я припускаю, що це може призвести до його персональних фінансових проблем.Звичайно, що при цьому Любарського навряд чи можна назвати симпатичною людиною, але його аудиторія росте не через харизму а лише завдяки тому, що він перший почав орати ниву отакого-от «політичного геліоцентризму». А те, що він, набираючи аудиторію, одразу використовує її для сумнівних політичних проектів, можна було б засудить, якби цим самим не займалися усі без виключення альтернативні лідери громадської думки. Ну і останнє, аби не писати двічі. Помилка Портнікова в тому, що Україна по суті все ще значною мірою феодальною державою з тією різницею, що феодали абсолютно не горять бажанням її захищать. Очевидно, що вони швидше можуть бути по трактовані, як «кочовий бандит» за Олсоном і в принципі не збираються довго залишатися тут. А от велика провина Булгакова у тому, що тепер будь-який Портніков себе професором Преображенським уявляє. Хоча, глядячи на цих елітаріїв, як приємно перебувати у великій, креативній та українолюбній тусівці рагулів.

Всі ці події в Каліфорнії ізнов вертають до думки, чи має право наша цивілізація називатися "продвинутою", чи залишається на рівні карго-культу найвідсталіших племен? Тому що віра, мов інклюзивність і квоти на меншин допоможуть краще боротися з пожежами по суті нічим не відрізнається від спроби викликати дощ масовою колінопреклонною молитвою. Єдине що технічний прогрес спричинив до серйозної кризи християнства, місце якого швидко зайняли культи штибу нью-ейдж з псевдонауковою риторикою і переосмисленими ритуалами. Причому якщо християнство за тисячі років якось притерлось до цивілізації, то що буде з новомодними культами сказати важко. Тут можна провести паралель із природніми радіоуклідами і штучними, до одних з яких людські організми звикли, а до інших - ні. Я не знаю, чи це дійсно так, чомусь цей приклад застряг у голові ще з часів Чорнобиля. А ще Дашевський розповідає, що як тільки у Нью-Йорку дозволили коноплю, як препарат відносно нешкідливий, так одразу місто наводнив синтетичний канабіс (К2), що убиває насмерть.

Людство займається поваленням пам’ятників рівно стільки ж часу, як і їх встановленням – і буде займатися цим довіку. Гадаю, це потрібно з еволюційних міркувань: як тільки було поставлено монумента першому генієві, так одразу і виникла спокуса підміняти геніальність кількістю бовванів (покійний Туркменбаші і тимчасово живий Асад не дадуть збрехати). Тому історія час від часу влаштовує краш-тест на геніальність, зносячи геть усі пам’ятники попередньої цивілізації: таким чином в несприятливих умовах виживає істино-цінне, яке заново відкривається під час нового ренесансу. Тому, коли я чую, що історія ще поглузує із тих, хто сьогодні зносить пам’ятники, я не відкидаю, що, можливо вона вірна щодо якихось із знесених сьогодні монументів – але лише через сто років наші нащадки скажуть, яких саме.Цивілізація розвивається, піддаючи свої досягнення забуттю і знищенню подібно до того, як ростуть кістки у людей: спочатку клітини-остеакласти пожирають стару кісткову тканину, якій на зміну наростають молоді клітини-остеобласти у ще більшій кількості. По факту, суспільні процеси дуже часто нагадують процеси біологічні, можливо, тому, що існує тільки одна універсальна еволюція.

Давайте-но подивимося на це скидання пам’ятників Асаду з точки зору даоського канону «Дао, що його можна описати словами, не є істинним Дао». Я його для себе трактую так, що спроба описати космос з допомогою досить обмеженого вербального ряду, призведе лише до того, що ми у підсумку отримаємо опис лише якоїсь край невеликої частини абсолютного, яка не буде мати нічого спільного із справжнім абсолютом. У європейській традиції частково це відтворено в притчі про те, як сліпці описують слона. Ще трохи по темі написано тут. Фактично, будь-яка ідеологія, включно із культом особи, втрачає свою сакральність із першим же збудованим собі пам’ятником – бо вона з часом обмежується саме захистом пам’ятника. Під який може надзюрити песик, чи на якому може написати лихе слово політичний опонент, врешті решт ним може впритул зайнятися світлої пам’яті Коханівський із кувалдою. Ми, власне, бачимо по Росії, де ідеологія «руського міра» виродилася в захист якихось напів’язицьких бовванів штибу вічних вогнів та капищ під назвою «храм збройних сил». І саме через те всі прогресивні релігії мають табуювання на зображення верховного божества, лише у християнстві з’явився певний збій і то після дуже палких суперечок – що нинці обертається системним паплюженням сакрального всякими-поп-зірками, до речі. Я вже давно придумав один універсальний тип пам’ятника з мотиваційною складовою, який нікому не захочеться зносити. Це буде велика брила житомирського граніту із написом: «тут українці спорудять самий прекрасний у світі монумент, як тільки стануть гідні цього». Кажуть, що під це діло скоро звільниться і майданчик на Узвозі, наразі тимчасово окупований ідеологічно ворожим нам Булгаковим.

Ви чули коли-небудь про економічний закон Грешема «погані гроші витісняють хороші гроші»? Я теж не чув, поки не постарався докопатися до причин російського мідного бунту часів царя Олексія Михайловича: там цей «Зиновіїв друже» через брак срібла в країні розпорядився урівняти срібні гроші із мідними, що одразу ж привело до повного зникнення срібних монет у обігу. А оскільки срібло коштувало разів у двадцять більше, ніж мідь, то статки москалів впали приблизно у стільки ж, що й привело до єдиного позитивного в цій країні – бунту.Тепер я петраю в біметалізмі незгірше за Майкрософта Холмса, і навіть знаю, що у розширеному вигляді закон Грешема формулюється, як «переоцінені державою гроші витіснять з обороту недооцінені державою гроші». Але от що цікаво: це ж правило запросто можна розповсюдити на українське суспільне життя, де переоцінені політики завжди витісняють недооцінених!От, візьмемо, наприклад, такий феномен, як «сцена майдану»: в обох її репрезентаціях це були погані люди, які на виборах витіснили хороших людей. Ну я ж точно можу сказати, що в обох випадках на майдані стояли більш креативні, патріотичні і некорупмовані люди, ніж ті, кого вони у підсумку призвели до влади. Але правило Грешема працювало, як ті біблійні жорна: повільно але невідворотно. Спробуйте, до речі, для тесту самі побачити дію цього правила у створенні Міністерства національної єдності чи у призначеннях амбасадорів.Українцям взагалі властиво завищувати як сподівання, так і вимоги, колись на це звертав увагу ще Антоненко-Давидович. Я гадаю, що після завершення війни, коли ветерани підуть у політику чи громадську діяльність, ми також побачимо витіснення хороших героїв поганими героями і незабаром при посадах з’являться найбільш корумповані та демагогічні із учасників бойових дій. Просто коли Яворівський видавав своє сакральне «що ж ми за народ такий», він же не знав, що уся справа в біметалізмі.Фактично ж і усі закони Паркінсона про бюрократа, що росте до рівня власної некомпетентності – це теж про закон Грешема, і тут ніякі заходи не допоможуть проти невблаганних законів природи. Єдиний вихід тут – рубати бюрократію на корню, через що, гадаю, реформи Ілона Маска в управлінській царині стануть самим цікавим із усього, наміченого адміністрацією Дональда Трампа.

От всі тут глузують з Фукуями, особливо ті, які зовсім недавно просто перлися з його "кінця історії" і цитували її до місця і не до місця. Без сумніву, Фукуяма - такий самий псевдонауковий пройдисвіт, як і Докінз з Солоніним та інші носії альтернативних знань. Однак Фукуяма цікавий тим, що експлуатує одну суто людську рису - соліпсизм, в якому власне бачення є єдиним критерієм достовірности. Земля не може бути круглою, бо ми бачимо її пласкою, земля не може обертатися, бо ми цього не помічаємо тощо. Те, що людина завжди пише непотребне слово на стіні а рівні своїх очей - це також соліпсизм. І, що цікаво, практично в усі епохи, що залишили нам письмові згадки, люди вважали, що живуть при кінці історії (калі юга). Певно, такий перекос відбувається тому, що в минуле заглянути легше, аніж в майбутнє (про відмирання футуризму - 1, 2, 3, 4, 5). Однак, віра в "кінець історії" на мою думку є лише складовою більш загальної похибки - уявлення про "кінець знань", відповідно до якої людство інтуїтивно вірить у те, що всі можливі наукові відкриття ним уже зроблені. Хоча насправді, якщо ми задамося питанням, яка кількість світу пізнана нами, то будемо вимушені визнати, що дуже низька, практично нульова. Правда, для того, щоб прийти до такого воїстину Сократівського розуміння "ми знаємо те, що нічого не знаємо", нам потрібно оперувати таким поняттям, як "непізнане", не врахувавши яке ми приречені на генерування помилкових рішень і катастрофічних вчинків. Це інтуїтивно розуміли і даоси (у-вей), які помітили, що діяння завжди наносить більше шкоди, ніж недіяння.

Дав невеличке інтерв’ю Укрінформу щодо такого актуального корейського питання. Продовжую наполягати на тому, що Блінкен з Кірбі, Остіном, Рютте і Міллі брешуть (до чого ми б мали звикнути) і ніяких серйозних контингентів північних корейців не тільки в Курській області, але і в європейській Росії нема.Тут найкраще нещодавно прокоментував нещодавно ситуацію південнокорейський міністр: треба спочатку треба визначити, навіщо Путін свідомо наганяє цю північнокорейську паніку і потім діяти уже у відповідності з цим розумінням. Дуже ймовірно, що це виключно елемент шантажу, схожого на ядерний, і ці всі відео шикувань начебто корейців на Далекому Сході – це продовження ядерного шантажу, спрямованого на наших переляканих «ескалацією» завхідних партнерів. Можливо, що це навіть «гра в чотири руки», тому що таким нашим «друзям», як Байден, Макрон чи Шольц дає підказку, чому не можна Україні допомагати надалі.Як тут справедливо пише вухастий кацапський аналітик, погроза є до того часу погрозою, допоки не приведена в дію. Це особливо хорошо пойняв Путін в 2022 році, коли виявив, що із вторгненням у нього плече для маневру значно звузилося в порівнянні із тим, як він тільки тим вторгненням лякав.

Тема візиту Гутерріша на саміт із Путіним в Казані самим прямим чином пов’язана із тим трикутником Карптмана, що ми його тут нещодавно обговорювали. Гутерріш, як відомо, то є представник руху європейських неокомуністів, що відкидають об’єктивну істину як таку. Я тут читав деякі книги з інтерсекційності, то з них випливає множинність істин як таких і прив’язка істинності до пригноблення. Тобто, думка чорної жінки більш істина за думку білого чоловіка, однак думка трансгендеркині буде ще більш істинішою (книгу, де я доказую, що весь західний світ таким чином перетворюється на Північну Корею, можна передзамовити тут). Тому в принципі наші змагання з Росією за симпатії західного світу й зводяться до того, аби показати себе більш пригнобленими.Причому Путіну все краще вдається позиціонувати себе новим Манделою, проти якого зговорилися усілякі імперіалістичні та рабовласницькі держави. Сюди ж додамо всі ці саміти Глобального Півдня, у яких він себе виставляє невинно скривдженим захисником усіх гнаних та голодних. З точки ж зору сучасного лівого, цього уже достатньо, аби претендувати на глобальну правоту.Певною мірою, інтерсекційність схожа на «ілюзію справедливого світу», яку ми вже розглядали отут. Тому дивно, що ми так вражені поведінкою Генсека ООН, адже керівництво НАТО, ЄС та США ведуть себе точнісінько так само.