Колись ми в вузькому колі спілкувалися про те, що українське розуміння комунізму передається через пісні «Ой, наступала та й чорна хмара», де дукача-експлуататора голота викидає з шинку та особливо «Якби я був полтавський соцький». Це, не побоюся цього слова, симулякри. Без них, зокрема, важко зрозуміть, чому український народ абсолютно щиро дивується, що його головний кредитор ображається на хамську поведінку Зеленського. І оцей весь антитрампівський шухер, що я його спостерігаю останні дні – це викидання того багатія «за чуб, за руку» із згаданої пісні. Полтавський соцький же - це чисто USAID, у якого завжди звідкись є дурні гроші на розмаїтті проекти.Те саме стосується Південної Кореї, до слова: одного фільму про кальмара було досить, щоб побачити наскільки у них акцентована класова ненависть до багатіїв, які заставляють знедолених брати участь у кривавих лотереях. Але от зараз подивився оскароносних «Паразитів» - то, можу, сказати, такий викривальний фільм міг би цілком бути показаний у Північній Кореї. Весь його сюжет заснований на класовому антагонізмі: багатії живуть в маєтках, біднота задіяна в обслузі, а то й узагалі ховається від кредиторів у підвалах. Це потрібно враховувати, коли ви будете думати, звідки в Південній Кореї з’явилося стільки прихильників ідей чучхе, аж до утворення парламентської більшості і скидання президента. Частково я пробую дати відповідь на це питання у своїй безсмертній класичній праці, до слова.