Шарварок

Мав-от нагоду узяти участь у певних академічних студіях над москалями, і от подумалось таке: ніщо так не мобілізує російські еліти, як страх перед військовим переворотом. Навіть не чіпаючи часів Івана Грозного можна побачить, що корніловський виступ з досить розумними вимогами встановлення порядку під час війни, настільки перелякав Тимчасовий уряд, що Керенський побіг звільняти з тюрми Троцького і ставити його на керівника Петросовєта, аби лише не ділитися владою з військовими. Таке саме ми бачили під час зриву Пригожина, коли і путінський режим і хороші руські миттєво об’єдналися проти бунтівника – та так сильно, як ніколи не об’єднувалися навіть в українському питання. Що іще раз підтверджує тезу: в Росії за десять років міняється все, а за десять років – нічого.І саме через те КГБшні еліти, що правлять нині у сусідній країні, бояться військових більше, ніж Трампа з Зеленським, вони роблять усе для знищення потенційної військової фронди: пів керівництва міноборони попереднього скликання в тюрмі разом із популярними генералами, а «армагеддон» Суровікін узагалі десь зник на африканському континенті. Фактично що командування війною знаходиться під наглядом спецслужб, що явно не сприяє успіху літнього наступу. Кажуть, що схожа ситуація в Ірані, де армійськими генералами (з відомим результатом) командують вартові Ісламської революції. Ймовірно, й посилені обстріли українських міст – це якась непряма ознака того, що літня кампанія поки що йде не дуже за планом. Стрєлков он взагалі занив за якісь контрудари протівніка. Наскільки це все відрізняється від України, де військовий переворот узагалі не розглядається, як сценарій. Хоча Залужного й відправлено поближче до Тауеру, але не як потенційного Франко чи Піночета, а лише як небажаного конкурента на демократичних конкурентних виборах. І взагалі, армія де Меловін командує Буткевичем, за своїми духовно-креативними показниками уже морально перемогла.

Ви, певно, пам’ятаєте, як під час відповідних дебатів партія «Свобода» зайняла абсолютно прокомуністичну позицію щодо державної власності на землю. Тоді ще багато хто дивувався, мовляв, що ж виходить: Тягнибок – економічний лівий? Він в принципі і сам того не заперечував. З того часу міграція націоналістів уліво розширилася як кількісно, так і якісно. Той же Юрій Левченко, якого я дуже поважаю за антикорупційні ініціативи, відійшовши від «Свободи» раптом почав писати в Фейсбук якийсь троцькізм про робітничий клас і переживати за успіхи британських лейбористів. І рішуче протестує проти Дяді Сема, до слова. Схожі метаморфози на моїх очах відбулися і з Дмитром Різниченком, який скотився в незбагнений для мене анархізм – втім залишаючись і в ньому таким самим радикалом. Що знову ж таки свідчить, що якщо ти маєш вроджену потребу в конфронтаційності з соціумом, то якась конкретна ідеологія тобі для цього не дуже важлива.Тут ось іще один колега дивується, як це так відбувається, що сьогодні хтось виступає за національну ідентичність, а завтра – хлоп! – й ти уже бачиш його на гей-параді (зразок 1, зразок 2). Гадаю, частково це може бути тому, що націоналізм для декого означав консерватизм, а для декого асоціювався з прогресом. І ці другі не здатні зупинитися в розширенні власного поняття «прогресу», збиваючись на певні сумнівні гендерні манівці.Дуже цікаво, що схожа ситуація відбувається і з українською мовою. Я вже писав отут що у повній відповідності до теорії Миколи Яковича Марра російська мова в Україні стала маркером консерваторів, а українська – поступовців. Цікаво, що з витісненням російської з ужитку, приходить боротьба двох українських мов: традиційні націоналісти послуговуються академічною українською, а прогресисти беруть на озброєння новомову редакторки Васильєвої. Гадаю, що незабаром не/вживання в усному мовленні слів «послиня» та «творіг» буде маркувати політичні погляди співвітчизника надійніше за будь-який партійний квиток.Цікаво, що подібні тенденції не є суто українським надбанням. Можна звернуть увагу, наприклад, що Шотландська національна партія яка типу націоналістична, є одночасно з тим типово соціалістичною: вона за гей-шлюби, секулярність і прогресивне оподаткування усяких багатеньких буратін. Те саме відбувається і з «Шинн Фейн», яка замість боротьби за волю для Ольстера, бореться зараз за безкоштовну медицину, захист прав меншин і навіть мігрантів. Я уже звик, що всі націоналісти традиційно ліві в Південній Кореї, але це можна було пояснити пропагандивним впливом КНДР, яка традиційно підкреслювала, що саме в комуністичності здобувається «первородство корейської нації». Але от зараз доходять чутки, що подібні процеси полівіння націоналістів спостерігаються і в Японії.Однім словом, теза, що поняття «націоналіст» за визначенням означає «правий» за поглядами відходить поступово у минуле. Це не добре і не погано. Оскільки природа не терпить пустоти, консерватори та поступовці, звичайно, продовжать свою боротьбу, але знайдуть для цього інші репрезентації.

Узагалі, весь близькосхідний конфлікт показує, наскільки випадкові фактори впливають на створення геополітичних союзів. Вірменія через конфлікт з Азербайджаном на довгий час опинилася союзником Росії та Ірану. Азербайджан пропонує Ізраїлю свої військові бази, розраховуючи на возз’єднання з Південним Азербайджаном. Як у першу світову війну, коли Італію перетягнули на бік Антанти лише обіцянками більш жирних трофеїв, так і Росія запросто могла б опинитися на боці Центральних держав – врешті решт Цар-тряпка був кузеном як британському так і німецькому монархам. До речі, німецький вручав тому нагороду «царю Індійського океану», а британський відмовився після революції врятувати царську сім’ю.Україна, як уже мовилось, лише тому визнається жертвою агресора, бо на нас напала Росія Путіна. І москалі, звичайно, були б жертвами кривавих людиновбивць-бандерівців, якби на нас напала Росія Навального. Путін якось нав’язав свій імідж певним республіканцям, як консерватора. Хоча з точки зору інтерсекціонізму він мав би якраз бути клієнтом демократів: вождь маленької волелюбної і ображеної буржуазним світом нації, «шляхетний дикун» штибу Ясіра Арафата.Гадаю, що так склалося через вкид про "російські спецслужби" в 2016-му, які намертво прив'язали в медійному полі Трампа до Путіна. Інакше зараз би символом лос-анжелеських протестів була б революційно-нонконформістська косоворотка замість арафатки, от.

Народ заслужено стібеться з 87-річного беззубого директора російського ядерного центру імені Забабахіна (!), який пообіцяв показати Заходу зуби. Думаю, це смішно рівно до того часу, поки ми не подивимося, який вік в українських директорів ядерних центрів, що біля їх і 102-річний Патон виглядав би парубком. Там, в цих центрах, все тримається на дідах. Наймолодші з "прокачаних" ще в СРСР віком 65+, а далі - провал, немає молоді. Трохи про цю тенденцію до деградації я згадував отут (1, 2). Та ще більше мене турбує, що ймовірно такі самі процеси ідуть на Заході, який під впливом Френсіса Фукуями занедбав власну оборонку і під впливом Грети Тунберг – ядерну енергетику. А за кількома вітринними проектами штибу андронного коллайдера іде глобальний занепад технологій, про який ми судимо лише з літаків, що розвалюються в повітрі, з університетів, що випускають лише малоосвічених троцькістів, та з вакцин, які загоняють в могилу.По факту це ж сюжет веллзівської "Машини часу", в якій морлоки по інерції продовжують обслуговувати механізми, смисл існування яких для них уже втрачений.

Я теж висвітлював у газеті схожий випадок: пенсіонер (це важливо) на старій «Волзі» збив дівчину на Гостомельському шосе. Якийсь час він намагався надавати їй першу допомогу, але, переконавшись, що вона вмерла, від’їхав на 500 метрів і повісився. Про те, наскільки в генах індіанців юта вбито самогубство у відповідь на навіть ненавмисну шкоду одноплемінникам, ми уже згадували тут. Вільно трактуючи Лоренца, маємо визнати, що людину із мавпи створила зброя. В природі агресія тим менше притаманна тим видам, чим більше вони можуть завдати одне одному шкоди у бійці. Це й логічно, бо мета агресії не в тому, щоб одні представники виду убивали інших (це б шкодило існуванню самого виду), а лише в тому, щоб вид рівномірно розселявся по всьому ареалу. Тому у хижих тварин, які можуть нанести серйозних травм одне одному у бійці, виробилася складна система стримувань, ритуалізації поведінки, знаків капітуляції тощо. З іншого боку наші пращури-примати були вкрай агресивними, оскільки слабший просто тікав ліанами від молодшого (ви можете побачити як це відбувається в зоопарку). З винайденням зброї наші пращури опинилися в критичній ситуації: їх нічим не стримувана агресія отримала руївні засоби для вбивства, тож наш вид мав би всі шанси вимерти (як і, ймовірно, сталося з іншими представниками Homo), якби він не згенерував розумову діяльність, яка в свою чергу створила два серйозних стримуючих фактора – етику і закон. Вони відрізняються одне від одного лише тим, що закон є поняттям суспільним, а етика – індивідуальним.Ідемо далі. Суспільна еволюція проходить такі самі щаблі, як і еволюція біологічна: людина в своєму соціальному розвитку проходить всі щаблі від тваринної дикості до заперечення насильства проти свого виду навіть ціною життя. З такою теорією можна пояснити, наприклад, чому в підліткових виправних колоніях в’язні демонструють значно більшу агресивність з переходом в садизм, у порівнянні з бувалими дорослими зеками і носіями тюремного закону. І саме через те сеппуку є чеснотою самураїв, а не представників нижчих класів і різних буракумін.

Здаввалося б, що могло подвинути цього чудіка, 31-year-old Chicago resident Elias Rodrigue, піти убивати ізраїльських дипломатів заради «вільної Палестини»? Про яку – я певен – він має дуже слабкі уявлення? Узагалі, терористи пішли останнім часом дуже дивні: то оцей інцел, що підірвав клініку ЕКО, бо «людей мають попередньо питати, чи вони хочуть народжуватись», то метросексуал Манджоне, що став просто іконою лівих, убивши «експлуататора» із страхової компанії. Тероризм, як бачимо, стає все більш химерним: цілі, яких добиваються терористи явно лежать у сфері віртуального світу медіа. І об’єкти для терактів їм запопадливо підказали ЗМІ. Але з другого боку, мотивація терору не дуже і змінилася з часів народовольців, Желябова та Нечаєва. Фактично це одна із форм наркоманії: соціальний інстинкт диктує непереборну потребу відновлення «справедливості», дуже подібну до наркоматської «ломки», а вчинення теракту винагороджується вприскуванням різноманітних ендорфінів. В моїй безсмертній класичній праці я згадую, як піднялась ефективність Ісламської держави за участю європейців, яким ІДІЛ продала ідею «справедливості». Тобто не можна говорити, що тероризм формується чисто соціальними умовами: гебреї навряд чи колись заважали цьому Родрігеce, так само, як і страховики – досить матеріально благополучному Манджоне.

Свого часу я отримав редакційне завдання: написати матеріал, чому наші телевізійні ток-шоу такі мало інтелектуальні, і чи не можна було б зробити їх розумнішими? За експерта я тоді взяв Наталю Лігачову, яка виклала очевидну річ: продюсери мають обирати, чи їх шоу буде розумним, чи воно буде рейтинговим? Тому що, подібно до того, як пересування армії оцінюється по останньому солдату, рейтинги програми залежать від самого тупого глядача. І інтелектуальне ток-шоу однозначно втратить у видовищності (його учасники не будуть, зокрема, кидатися стільцями), а значить, канал з нього нестиме прямі збитки.Мені ж здається, що така картина більш універсальна, ніж здається. Ота ж популярність Павла Газового, а перед тим часопису "Перець" базується на тому, що вони спрямовані на читача невибагливого, а отже - масового.Переходячи ж зараз до кадрової політики Дональда Трампа, давайте згадаємо, що в першу каденцію його оточували люди або системні, але зрадливі (Болтон) або позасистемні, проте віддані (Тіллерсон). 6 січня з точки зору Трампа відбулася масштабна зрада з боку Помпео, який віддав сумнівну перемогу Байдену. З цього ми маємо виходити, дивуючись, звідки в його оточенні взявся Уїткофф: фактично, досвід підказує Трампу, що професіоналізмом можно пожертвувати, якщо мова йде про довіру.Це тим більш зрозумілим має бути українцям, що весь час розриваються між політиками чесними та політиками розумними - чому ці риси неможливо поєднати у принципі, читайте тут.

Я вже не раз писав, наскільки помилково трактувати нашу війну, лише як українсько-російську, оскільки насправді вона є локальною частиною більш глобальної смуги нестабільності, яка наразі проходить по всім континентам. І нинішнє індійсько-пакистанське загострення, про яке зараз так багато говорять, це лише частина загальносвітової турбулентності. Причин тому, що ми бачимо є багато: це як вичерпання ресурсу розвитку, так і боргова криза усього світу в якому грошей надруковано на порядок більше, ніж випущено товарів, але боргів узято на два порядки більше ніж грошей. Тому по всьому світу війни будуть збільшуватись, бо їх смисл у тому, щоб або примусити переможену сторону оплатити борги переможця (що хотів би Китай добитись від Тайваню), або під прикриттям міліарної істерії списати борги уряду перед власним народом (як це ми бачимо в Росії).Перевага ж України, на мою думку, в тому, що вона перша в цю турбулентність вскочила, через що має усі шанси з неї першою вискочить. Принаймні точно, що інші жертви агресій не отримають і такої невеликої міжнародної підтримки, як Україна – світові буде просто не до них. Через що я і підтримую усі миротворчі кроки Трампа: на мій погляд, перемога буде не у того, хто візьме Кремль, а у того, хто раніше вийде із турбулентності. Причому у Росії така опція вже давно втрачена, вона не може не воювати далі.

Проблема у прийнятті правильних рішень полягає у повноті наших знань про предмет. Причому для того, щоб зрозуміти, яким відсотком інформації, необхідної для правильного прийняття рішення, ми володіємо потрібно вийти за межі власних знань, що апріорно неможливо. Ми можемо тільки припускати, що, ймовірно, знань достатньо для розуміння предмету, або недостатньо. У першому випадку треба діяти, в іншому – практикувати у-вей, яке каже, що діяння завжди більш руївне за не діяння. Ось так я діяв щодо масового штрикання під час ковідки і зараз вкрай скептично ставлюся до масованого хаяння Трампа.Неправильні вчинки люди роблять тому, що кожен вважає себе апріорно достатньо розумним – з тих же міркувань, з яким ми пишемо на стіні на рівні очей, наприклад. Фактично, правило Данніга-Крюгера про те, що «дебіли не розуміють, що вони дебіли саме тому що вони дебіли» більш широке, ніж можна було б уявити. Правильне ж рішення – емпірично припускати, що накоплених нами знань до смішного мало, що і констатував Сократ у відомій фразі «я знаю про те, що я нічого не знаю (а інші знають іще менше)». Причому, як я пам’ятаю, до цього висновку він прийшов після того, як Дельфійський оракул визнав його самою розумною людиною – при тому, що сам Сократ себе таким не вважав і за свідченням сучасників, був дуже здивований таким одкровенням. І до згаданої формули він прийшов, обдумуючи слова оракула – чим і підтвердив його пророцтво.

З точки зору теорії симулякрів, важливо навчитися оцінювати не тільки дану нам інформацію, а і її значимість для того, щоб робити узагальнюючі висновки. Це все ми бачили у фільмі про хвіст, що крутить собакою: змонтований сюжет, кілька постановочних фотографій та неоднозначні вислови телеведучих створюють ілюзію ведення повноцінної війни. Індуктивне мислення готове малювати загальну картину, відштовхуючись від яскравих локальних фактів – за тим же принципом працюють фоторедактори, домальовуючи зайві пікселі при збільшенні розміру фото. Якщо на певних фактах концентрувати надмірну увагу, то й висновки будуть невідповідні. У тім, що Рубіо щось там заявив у Страсну п’ятницю робиться вселенська зрада. По тому, що у Ноем вкрали сумочку іде оцінка управлінської ефективності чинної команди Білого Дому. Неадекватна оцінка значимості призводить до помилкових висновків і творить той віртуальний світ, в якому насьогодні перебуває весь управлінський контур Ойкумени.Це ж так само просто, як колумбова крашанка, їтіть.