Статистика telegram channel - @zmova22

Будучи підписаним на кілька брайтонських ресурсів, я помічаю там зміну настроїв на тему українського антитрампізму і наратив "більше ці українці ні цента від мене не дочекаються з такими настроями" (1, 2), ну й знову піднімається призабута тема, що тут живуть одні антисеміти. Можливо, перед нами реакція на те, що реальність 100 днів Трампа не дуже відповідає очікуванням: когнітивні дисонанси, зрозуміло, зроблять винними Україну, тим більше що вітчизняний фейсбук дає підстави для цього. Українці подібне почуття відчувають щоп'ять років, зауважу.Але ж чи дійсно українці ненавидять Трампа більше за американців? Це вже залежить від критеріїв. Адже не в Україні палять автосалони "Тесла", і не у нас ліберальні антисеміти ходять вільно вулицями з палестинськими прапорами, шугаючи правовірних гебреїв. Та навіть людей, що здатні виправдати потенційне вбивство Трампа у нас, гадаю, менше, ніж у Штатах (хоча після злорадства з приводу Фаріон я вже не так у цьому певен).Гадаю, що у нас виробилась вже захисна реакція скидати пару через пости у соцмережах, що допомагає суспільству не переходить до прямої різанини опонентів на вулицях. Це дуже помітно було, коли вітчизняна блогосфера расчєловєчівалась щодо акули. У американців нема такого корисного досвіду, тому і ймовірність силових ексцесів там вища. Хоча я не вірю і у ймовірність нової громадянської війни у Штатах, принаймні поки там є пристойний рівень життя і зайнятості навряд чи хтось буде кидати улюблену роботу і сім'ю, узявшись за кольт 45-го калібру.

Ще одна відповідь на питання, чому цигани? Тому, що інформація сприймається по-різному залежно від місця її отримання. І тут не лиш сакраментальне «хай їдять тістечка», але і цілком реальна історія про мого знайомого філолога. Який, дізнавшись, що для позбавлення алкогольної залежності варто змінить оточення, поїхав світ за очі в руську (це до війни було) фатально убухану дєрєвню, звідкіль писав розпачливі пости «вже тиждень як змінив обстановку, а алкоголь чомусь не відпускає». Щоправда, потім він таки позбавився від залежності, змінивши професію – це з його слів, бо, судячи з його фейсбуку, там є ще негаразди.Чому потрібно світові новини про Трампа та екзерсиси Портнікова читати у циганському таборі – так це тому, що тут вони проходять чудернацький фільтр скептицизму. Сама обстановочка впливає не те, щоб всю високочолу аналітику сприймати іронічно. А що скептицизм – це метод пізнання істини, писали ще Бекон з Декартом. У світі, де центри впливу ведуть щоденну боротьбу за ваш мозок, це корисна навичка.

Настав нарешті час поговорить за білорусівЩо ми знаємо про цей кроткий народ? Що у них чисті вулиці і що протестувальники проти Лукашенки там роззуваються перед тим як вилізти маніфестувати на лавочку. Однім словом, весь переліт того, що в нас називається словом "законослухняні".Проблема в тому, що білоруси ніфіга не знають про чженьмін, тобто, перш ніж виконувати закон треба дати для себе визначення, що таке закон. Фактично, Лукашенко пояснив цьому етносу, що закон тут він і законослухняні білоруси, гадаю, в більшості своїй це приймають, як даність.І не тільки білоруси. Над всіми законослухняними народами Європи їхня еліта ставить самі людожерські експерименти, мотивуючи тим, що це не бюрократи узурпували владу, а просто закон тепер у нас такий. Особливо це, звичайно, стосується ісламізації Сполученого Королівства, але і Франція з Німеччиною не пасуть задніх. Сліпе слідування закону стає фактором еволюційного відбраковування.Українцям же, виходячи із цього, варто не стільки інтегруватися в Європу, скільки розглядати цей кволий континент як зону колонізації і становлення нашої питомої анархії. Втім більш розширено я це писав уже отут.

Оці послання позаземним цивілізаціям, відправлені на зондах «Піонер» та «Вояджер» є класичним зразком антропоцентризму: ми вважаємо, що інопланетяни мали б мислити так само, як і ми, виходячи тих же міркувань, з яких, наприклад, пишемо на рівні власних очей. Теза «Людина – подоба Божа» (або в атеїстичній версії «Людина – цар Природи») є джерелом чи не найбільшої кількості наших когнітивних помилок.Не раз я пробував уявити себе іншопланетянином, який отримав би отаку космічну цидулу і, чесно кажучи, так і не придумав, яким би мав би бути ключ до роз шифровки всього тут понаписуваного. Ба більше! В посланні «Піонера», запущеного 1973-го року рекомендується шукати Сонячну систему з дев’ятьма планетами, у той час, як конгрес Міжнародної астрономічної асоціації в 2006-му році виключив Плутон із складу планет, визнавши його лише жалюгідним карликоїдом із поясу Копейра, тобто повноцінних їх залишилось лиш вісім.Галактичні фактчекери, якби такі існували, уже на цій підставі мали б заканселити «Піонера», визнавши всю інформацію, отриману з цього ненадійного джерела за час його польоту, недостовірною. І фейсбук мав би ставити біля них відповідні плашки з думкою незалежних експертів з перевірки фактів.І що випереджає астрономію, так це, звичайно, зміни до українського правопису які летять поперед навіть «Вояджера». Здається, в їх шаленій зміні є лише один сенс: аби вкраїнці не устигли призвичаїтися до поточної редакції. Гадаю, саме тому ніхто не відправляє іншопланетянам послання солов’їною. Нам ще лише Зоряних тут війн бракувало.

Зібрався з духом пояснити логіку того «трампізму», у якому мене звинувачують час від часу.По-перше, я бачу нашу війну не як локальний збройний конфлікт, а як частину турбулентності світового масштабу. Гадаю, уже не залишилось нікого, хто не помічає, що світ розбився на блоки, які готуються лише напасти одне на одного – причому на самих різних континентах. Гадаю, що причина цього у боргах, в яких загрузли всі провідні світові актори і війна в такому випадку є як нагодою прикрити дефолт патріотичними гаслами, так і примусити тих хто програв заплатити за векселями тих, хто виграв. Колись уже писав, що перевага України в тому, що вона першою увійшла в цю турбулентність, тому має шанси з неї і першою вийти з (порівняно) невеликими втратами.По друге, я не бачу зараз перспектив появи ЗСУ під стінами Москви. Попри те, що ми отримали беззаперечну перевагу над московитами у справі гендерних студій, це не дуже відбилося на лінії фронту, де йде затяжна війна без жодних оптимістичних перспектив. Мені здається, найбільш розумна стратегія зараз – вихід із війни, і хай москалі шукають собі нового ворога де-інде. Знову ж таки свою відчайдушність хай краще показують польські рольніки – я обов’язково писатиму пости на їх підтримку в соцмережах. Зупинення ж війни для Росії просто неможливо, сам перехід до миру завдасть їй більше збитків ніж усі наші бомбардування її НПЗ.Тому я звертаюсь до єдиної сили, яка проголосила за мету тут оголошувати перемир’я, якою виступає адміністрація Дональда Трампа. Усі слова європейських чільників про «непорушну єдність» по суті є лише облудою, вони платять нам копійки, аби війна із України не перекинулася на Європейський Союз. Причому в їх інтересах зробити цей конфлікт нескінченним, так як ні в Страсбургу, ні в Брюселі не зацікавлені у поразці, а тим більше розпаді Росії. Це саме стосується і Демократичної партії США. І те, що війна, яка починалася як українсько-російська перетворюється на проксі-війну Європи із Росією – це не «російські наративи», а сама об’єктивна істина.Звичайно, нам можуть бути виставлені якісь серйозні вимоги (а коли це в перемир’ях виставлялися такі вимоги, які всіх влаштовували), однак при цьому тре тримати в голові, що це не кінець історії, і Росія вже йде в рознос. Однак з моєї точки зору краще, аби із ними воювало оте НАТО в яке нас ніяк не пускають, аніж Збройні сили України. А політика Дональда Трампа до цього власне і веде – хоч я не заперечуватиму, що публічні його представники не завжди виглядають дуже досвідченими та професійними гравцями. Ну от я так бачу ситуацію, і хотів би послухати зауваження

Свого часу і я доклався трохи до тролінгу Пресвятою Фофудьйою. Екс-голова нацкомісії із захисту суспільної моралі та академік Академії правових наук Василь Костицький, певно, має пам'ятати той свій ляп, по ньому ще смачно відстібався покійний Сухобок – на жаль через припинення діяльності «Обкому» не можу знайти оригінал тієї публікції.Я тоді вважав, що у суспільства ніколи не було проблем з мораллю до появи комісії з питань суспільної моралі, і зараз моя думка не змінилася: всі ці комісії з публічної етики чи журналістських стандартів можуть існувати лише постійно множачи заборони, звужуючи свободу слова, цензуруючи та хейтячи. Як правильно каже Рудий Донні, в Америці не було проблем з освітою до створення Міністерства освіти. Це 100% можна сказати і про нашого Оксена Лісового.Ви, до слова, у курсі, що сина нашого дитячого омбудсмена звати Єлисей? Хочу лиш нагадати, що біблійний Єлисей наслав ведмедів на дітей, що насміхалися з його голомозості, й ті умертвили 42 підлітка. Совпадєніє? Не думаю

«Значіт, рядом с тобой – Чужой» (Владімір Висоцкій)Учора в нашому тісному чаті ми мали дуже змістовну дискусію щодо того, чи завжди сіквели є гірші за оригінальні фільми, яка вилилася у обговорення, чи кращий другий фільм «Чужого» за перший. Тому я принагідно вставлю трохи не по темі свої п’ять шагів про цей фільм.«Чужий» потрібно в першу чергу розглядати, як підтвердження законів Паркінсона, і ось чому: неважко помітити, що Еллен Ріплі є найефективнішою зброєю у боротьбі з ксеноморфами. Зокрема, в одній із серій вона їх винищила більше за (3-тю штурмову?) дивізію галактичного спецназу. Але при цьому вона як увійшла до нас сержантом, так сержантом нас і покинула.Про те, що талант безпосередньо заважає кар’єрі, прямо говориться і у серіалі «Коломбо», головний герой якого є, певно, найкращим сискарем за всю історію Америки – але при цьому йому не вдається просунутись у званні далі за лейтенанта. А Паркінсон якраз із цього приводу і казав, що бюрократична система однаково жорстко викидає із своїх лав як носіїв наднекомпетентності, так і надкомпетентності оскільки і одні і другі становлять для неї неілюзорну загрозу.

Ще один доказ того, що політичне життя Сполучених Штатів Америки відстає приблизно на двадцять років від Українського.Отже народ у Стейтах зараз їсть сенсацію: принаймні декілька указів Джо Байдена про помилування були підписані не Джо Байденом. Це вони просто не знають, що творилося з тими підписами на рівні одного окремо взятого Києва!Де той же міський голова Олександр Омельченко ставив на резолюціях два різних автографа на одному з яких явно читалося «О(лекасандр). Ом(ельченко)», а на другому відповідно «А(лександр). Ом(ельченко)». При цьому існувала нагласна рознарядка документи з підписом «О.Ом» виконувати, а «А.Ом» не виконувати ніяким чином, навіть якщо там написано «до виконання».Потім ще в підписи вніс свою лепту і Леонід Черновецький, який власноруч не підписав жодного документа, так широко використовуючи факсиміле, що Миколі Азарову довелося взагалі заборонити використання факсиміле в паперообігу. Причому є така досить імовірнісна чутка, що Черновецький використовував не те факсиміле, яке зареєстроване в Мінюсті, а інше візуально подібне до нього, через що фактично всі документи підписані ним, можуть бути оскарженими. І це, як не дивно, створює гарантію для Черновецького від кримінальних переслідувань, адже наслідки можуть тут дуже багато чого обвалити.Не знаю, як щодо автографу Кличка, я не зовсім певен, що він вміє писати. Зате стало більш зрозуміліше, чому кияни із їх безпомилковими електоральними стратегіями так переживали за політичне майбутнє того ж Байдена.

Колись ми в вузькому колі спілкувалися про те, що українське розуміння комунізму передається через пісні «Ой, наступала та й чорна хмара», де дукача-експлуататора голота викидає з шинку та особливо «Якби я був полтавський соцький». Це, не побоюся цього слова, симулякри. Без них, зокрема, важко зрозуміть, чому український народ абсолютно щиро дивується, що його головний кредитор ображається на хамську поведінку Зеленського. І оцей весь антитрампівський шухер, що я його спостерігаю останні дні – це викидання того багатія «за чуб, за руку» із згаданої пісні. Полтавський соцький же - це чисто USAID, у якого завжди звідкись є дурні гроші на розмаїтті проекти.Те саме стосується Південної Кореї, до слова: одного фільму про кальмара було досить, щоб побачити наскільки у них акцентована класова ненависть до багатіїв, які заставляють знедолених брати участь у кривавих лотереях. Але от зараз подивився оскароносних «Паразитів» - то, можу, сказати, такий викривальний фільм міг би цілком бути показаний у Північній Кореї. Весь його сюжет заснований на класовому антагонізмі: багатії живуть в маєтках, біднота задіяна в обслузі, а то й узагалі ховається від кредиторів у підвалах. Це потрібно враховувати, коли ви будете думати, звідки в Південній Кореї з’явилося стільки прихильників ідей чучхе, аж до утворення парламентської більшості і скидання президента. Частково я пробую дати відповідь на це питання у своїй безсмертній класичній праці, до слова.

В нинішній масовій істерії наявні і декілька закономірностей. Зокрема, Трампу закидають не те, що він уже щось зробив погане, а те, що він обов’язково зробив би це погане в майбутньому. Така вводна дає можливість абсолютно будь-який вчинок Зеленського, аж до самого безумного який привів до втрати допомоги від основного партнера, трактувати як превентивну протидію лихим планам американського візаві. Звичайно, що така думка не має ніякої доказової опори, але ідеально подавляє когнітивні дисонанси.Цікаво, що альтернативно збудилися і москалі, розчохливши свої комплекси. Настільки неприхована радість від (помилкового) відчуття, що їх «зауважалі», наводить на думку, чи не була уся «спецоперація» задумана, аби Америка звернула на них увагу. Із юності я пам’ятаю щось подібне, коли за Рейгана американці визнали тих москалів майже за рівних і роздавали тут на вулицях жувачку. Іноді я припускаю, що й свій комунізм вони розвалили лише для того, аби ще більше подобатись заокеанським партнерам, і щоб ті їх хвалили