The best of Zhytomyr || Війна в Україні || Серйозна група

На щиті повернувся Герой...🕯️ ШАТКІВСЬКИЙ ІГОР ЮРІЙОВИЧ10.11.1987 — 18.05.2026 рр.Ігор народився у селі Сьомаки на Вінниччині. З раннього дитинства зростав допитливим, працьовитим і щирим хлопцем. Дуже любив складати головоломки та конструктори, прагнув пізнавати світ і ніколи не боявся труднощів.Навчався у Красівській загальноосвітній школі, де проявив себе старанним і здібним учнем. Особливо любив історію України та всесвітню історію. Ця любов залишилася з ним на все життя — Ігор міг навіть серед ночі захоплено розповідати про визначні історичні події, постаті та боротьбу українського народу за свободу. Легко давалася йому і математика, яку він щиро любив і чудово розумів. У шкільні роки також грав у духовому оркестрі. Ігор був надзвичайно добрим, чуйним і дружелюбним юнаком. Завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував, умів підтримати словом і ділом. Його поважали за щирість, відкритість і велике серце.У 2003 році вступив до Бердичівського аграрного ліцею (нині — ДНЗ "Бердичівське вище професійне училище"), який закінчив з відзнакою. Згодом продовжив навчання у Поліському національному університеті (на той час — Житомирський національний агроекологічний університет). У 2010 році успішно здобув ступінь бакалавра, а вже у 2011 році отримав диплом спеціаліста та кваліфікацію інженера-механіка. Після навчання проходив строкову військову службу. Опісля працював інженером з техніки безпеки на заводі «Прогрес» у Бердичеві, згодом — в агрофірмі «Світанок». Упродовж життя працював на різних підприємствах Житомирщини, де його знали як відповідального, сумлінного і професійного працівника. Пізніше був переведений на посаду ревізора. Колеги цінували та поважали Ігоря за людяність, щирість і чудове почуття гумору — він був душею компанії та вмів дарувати людям усмішку навіть у складні моменти.Любов до землі Ігореві прищепив батько ще змалку. Маленький Ігор завжди просив взяти його із собою на роботу, уважно слухав розмови дорослих і з ранніх років розумів справжню ціну хліба. З юності допомагав батькам: орав, косив, молотив, ремонтував техніку. Був чудовим сином і братом. Особливе місце в його житті займали сім'я, родина. Безмежно любив свою дружину, був надійною опорою та справжнім чоловіком, про якого кажуть — «як за кам’яною стіною». У травні 2024 року Ігор Юрійович став на захист Батьківщини, доєднавшись до лав Захисників в одному з підрозділів ЗСУ. Мужньо боронив рідну землю, захищаючи кожного з нас від російської навали. Побратими поважали його за сміливість, надійність і людяність.18 травня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту України на Донеччині мужній Воїн солдат Шатківський Ігор Юрійович героїчно загинув... У вічній скорботі рідні, дружина, близькі друзі та бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой🕯️ ЄМЕЦЬ ОЛЕКСАНДР ГЕННАДІЙОВИЧ04.11.1993 — 27.04.2024 рр. Олександр народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №26 (нині — ліцей №26). Після закінчення школи здобував освіту у Житомирському вищому професійному училищі-інтернаті за спеціальністю «Оператор комп’ютерного набору. Електромеханік з ремонту та обслуговування комп’ютерів». Ще з дитинства Олександр захоплювався технікою. Займався мотокросом, брав участь у змаганнях, любов до техніки проніс через усе життя. Згодом це захоплення стало для нього справою життя та улюбленою роботою. Олександр працював автомеханіком. Його відповідальність у роботі додавала авторитету серед клієнтів, друзів, сусідів, знайомих. Олександра цінували як майстра своєї справи, щиру, добру та надійну людину. Він був відкритим, товариським і завжди готовим підтримати у важку хвилину. Особливе місце у його серці займала родина. Олександр був турботливим сином і дуже любив свою сестричку, завжди піклувався про неї і захищав. Вони були надзвичайно близькими, ділили між собою радощі та переживання, підтримували одне одного у житті. З великим теплом і любов'ю Олександр ставився до тварин. Його чотирилапий домашній улюбленець став для нього вірним та надійним другом. У лютому 2024 року Олександр був призваний до лав ЗСУ. Проходив службу стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового відділення. Вірний Військовій присязі, мужньо виконував свій обов’язок, захищаючи рідну землю від російських агресорів. 27 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кліщіївка солдат Ємець Олександр Геннадійович героїчно загинув, віддавши своє життя за Україну. Довгих два роки рідні чекали повернення Героя… І лише нині Олександр на щиті повернувся до рідного міста... У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМРПідписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

Житомир попрощався з Воїном-Захисником...🕯️ КСЕНЗУК ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ25.06.1990 — 30.04.2026 рр. Народився Олександр у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №34 (нині — ліцей №34), де зростав активним, щирим та товариським хлопцем. Із дитинства відвідував гуртки та спортивні секції, захоплювався футболом і риболовлею. Особливо теплими були його стосунки з молодшим братом — вони завжди стояли один за одного, підтримували та берегли родинну єдність. Для батьків Олександр був добрим, турботливим і люблячим сином. Після закінчення 9 класу вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу, а згодом здобув вищу освіту у Національному транспортному університеті за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія». У житті Олександр був людиною спокійною, врівноваженою та щирою. Він умів знаходити спільну мову з людьми, завжди підтримував добрим словом і дарував тепло тим, хто був поруч. Відповідальність та любов до праці прищепили йому змалку — разом із батьками їздив до дідуся й бабусі в село, допомагав по господарству, вмів і не боявся роботи на землі. Після здобуття освіти працював у сфері торгівлі. Саме під час роботи зустрів своє кохання. Їх єднали не тільки зустрічі, а й спільна праця за кордоном, а згодом повернення в Україну, створення сім’ї та народження двох синочків. Для Олександра родина була найбільшим скарбом у житті. Протягом 2023–2024рр. працював у ТОВ "Житомирський м’ясокомбінат", де зарекомендував себе як сумлінний співробітник, який завжди відповідально ставився до поставлених завдань. У 2026 році Олександр став до лав Збройних Сил України, аби боронити рідну землю від російських окупантів.Та 30 квітня 2026 року смерть вирвала Воїна із лав Захисників України. У вічній скорботі рідні, друзі та побратими...Світла пам’ять і вічна слава Воїну!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ ВІГОРІЙ ОЛЕГ МИКОЛАЙОВИЧ 29.01.1979 — 16.08.2024 рр. Олег Миколайович народився 29 січня 1979 року. Своє дитинство та юність провів у Житомирі. У 1994 році закінчив ЗОШ №7 (нині - ліцей №7). З юних років вирізнявся працьовитістю, відповідальністю та наполегливістю. Його добре слово, щирість і готовність підтримати залишали слід у серцях людей. Обравши свій професійний шлях, вступив до Житомирського агротехнічного коледжу, де здобув спеціальність з електрифікації та автоматизації сільського господарства. Після завершення навчання у 1998 році сумлінно працював за фахом, був людиною праці та обов’язку. У 2002 році створив сім’ю, яку щиро любив і беріг. Найбільшим щастям для нього стала донечка. Та доля підготувала тяжке випробування — у 2007 році Олег Миколайович залишився вдівцем. Переживши непоправну втрату, він знайшов у собі сили жити далі заради доньки, ставши для неї турботливим батьком, надійною опорою і тихою незламною силою, яка завжди була поруч. Він був людиною внутрішньої мужності, честі та доброти. Завжди готовий прийти на допомогу.Щирого у словах і вчинках, Олега Миколайовича любили рідні, цінували друзі і поважали побратими. У 2023 році він зробив вибір справжнього патріота — доєднався до лав Захисників в одному з підрозділів ЗСУ, ставши на захист рідної землі, свободи України. До останнього подиху залишався вірним Військовій присязі, народові та Україні. За виявлені мужність, самовідданість та відвагу був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».Довгі місяці Олег Миколайович вважався безвісти зниклим. Рідні жили надією, щодня чекали звістки та молилися про його повернення. Та у квітні цього року після проведення ДНК-експертизи надійшло страшне підтвердження — 16 серпня 2024 року солдат Вігорій Олег Миколайович героїчно загинув, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини. Лише через рік і майже дев’ять місяців Герой повернувся до рідного дому на щиті... У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам'ять і вічна слава Герою!ЖМР

Житомир попрощався з Воїном-Захисником🕯️КОСОЛАПОВ ОЛЕКСАНДР ГЕННАДІЙОВИЧ 31.01.1987-24.04.202рр. Олександр народився у місті Житомирі. Навчався у загальноосвітній школі №19 (нині — ліцей №19). У юні роки захоплювався спортом — відвідував секцію карате, любив футбол. Він був щирим, відкритим, компанійським юнаком, завжди готовим підтримати та поділитися останнім. Особливе місце в його житті займала родина. Мав старшого брата, з яким їх єднала міцна братерська дружба — разом долали труднощі та ділили радість. Був турботливим сином, допомагав матусі, був надійною опорою для рідних. Після школи здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування та водія автомобілів у Центрі професійно-технічної освіти. Пройшов строкову військову службу, а згодом працював за фахом на одному з підприємств Житомира. Олександр любив природу, захоплювався риболовлею, «тихим полюванням», щ любов'ю ставився до тварин, особливо до котів. Мріяв про власну сім’ю та тихе життя біля Чорного моря, неподалік Одеси — міста, яке щиро любив.У листопаді 2022 року Олександр добровільно став на захист України від російських агресорів. Його вибір був свідомим — він не міг залишитися осторонь, прагнув захистити рідну землю, свою родину та майбутнє України.Служив водієм взводу протитанкових ракетних комплексів. За мужність та самовіддані дії був відзначений медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій» та відзнаками бригади. 24 квітня 2026 року після тяжкої хвороби перестало битися серце Воїна. Смерть вирвала його з лав Захисників, залишивши глибокий біль у серцях усіх, хто його знав... У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!ЖМР

Я сьогодні приходив на Dog Fest і У МЕНЕ Є ПИТАННЯ.1) місяць тому пані Ілона Коло/по/дій заявляла, що на фестиваль буде витрачено «ніскільки» грошей, бо шукають партнерів заходу, а Управління культури тільки «допомагає» (фото 1). Та сьогодні в інтервʼю та ж пані Ілона хвалилася що на фест було витрачено «всього 54 тисячі бюджетних гривень». Це нас знову обманули? Та не може такого бути! 😅🤭2) моя подруга сказала, що з наметів на фестивалі взяли внески, проте організатори не змогли розʼяснити волонтерам Центру захисту тварин кому і коли ці гроші будуть спрямовані.3) намет ЦЗТ - заради кого цей фестиваль і було організовано - розміщено далеко поза алеєю, чому?4) намет Зоодозору з бездомними тваринками поставили поза фестивалем (фото 2). Чому? (2)Ситуацію 3 та 4 пообіцяли виправити, та чи можна було все ОДРАЗУ зробити нормально?Отже, маємо класичну ситуацію для Житомира: класна ідея, яка місцями організована так собі. Шкода. Підписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

Житомир попрощався з Воїном-Захисником...🕯️ ДЕНИСЕНКО РУСЛАН ВАЛЕНТИНОВИЧ28.12.1972 — 22.04.2026 рр. Руслан Валентинович народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №17 (нині - ліцей№17). Згодом обрав шлях захисту держави — здобув освіту в Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв’язку, де опанував соціально-психологічний фах. З честю виконував військовий обов'язок. Звільнився із лав збройних сил у званні капітана запасу. З дитинства він був активним і життєлюбним — любив спорт, футбол, риболовлю. У дорослому житті створив міцну і люблячу сім'ю, був турботливим чоловіком і батьком. Працював у різних сферах як в Україні, так і за її межами, завжди залишаючись відповідальним і сумлінним. До початку повномасштабного вторгнення працював комірником у ТОВ «Альфа-Лубрикантс». Колеги згадують його як надійного працівника, на якого завжди можна було покластися, і як людину, що вміла підтримати, пожартувати та створити теплу атмосферу в колективі. Із початком повномасштабного вторгнення рф Руслан Валентинович без вагань став на захист держави, доєднавшись до лав Збройних Сил України. Він гідно і мужньо виконував бойові завдання, залишаючись вірним Військовій Присязі та побратимам. Завжди дбав про інших більше, ніж про себе: для нього було важливо, щоб кожен боєць був нагодований, відпочив і відчував підтримку. Побратими стали для нього другою родиною, і втрати він переживав як особистий біль.Руслан Валентинович був не лише відданим Захисником, а й щирою, світлою людиною, вірним другом, душею компанії, надійною опорою для близьких. 22 квітня 2026 року серце Воїна не витримало… Його життя обірвалося раптово, але пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і поважав. У вічній скорботі матуся, дружина, син, друзі та бойові побратими.Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!ЖМР

СБУ та Національна поліція затримали агентів рф, які готували замах на Героя УкраїниКонтррозвідка Служби безпеки та Національна поліція зірвали замовне вбивство Героя України – генерал-майора Сил оборони нашої держави. За результатами спільних дій на Житомирщині затримано двох агентів рф, які готували ліквідацію українського воїна.Як з’ясувало розслідування, фігуранти провели дорозвідку біля оселі військового і «погодили» з російськими спецслужбістами план вбивства.Далі вони чекали від куратора з рф геолокацію схрону, з якого мали забрати вогнепальну зброю для нападу на українського генерала із засідки поблизу його помешкання.Співробітники СБУ та Нацполіції спрацювали на випередження і затримали обох кілерів на етапі підготовки до замаху.За матеріалами провадження, замовлення рф виконували завербовані ворогом двоє наркозалежних з Коростишева. У поле зору рашистів вони потрапили через Телеграм-канали, де шукали «легкі заробітки на дозу».Після вербування російські спецслужбісти дали агентам «тестові завдання». Зокрема, встановлено, що обидва фігуранти причетні до щонайменше двох вбивств на території північного регіону України.Під час обшуків у них вилучено смартфони із доказами їхніх контактів з російськими спецслужбістами та підготовкою до нападу на військового.Наразі затриманим повідомлено про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України:▪️ ч. 2 ст. 111 (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану);▪️ пп. 6, 12 ч. 2 ст. 115 (умисне убивство, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб).Зловмисники перебувають під вартою. Їм загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна.Комплексні заходи проводили співробітники СБУ в Житомирській області спільно з Національною поліцією за процесуального керівництва Житомирської обласної прокуратури.За матеріалами СБУ Підписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

На щиті повернувся Герой🕯️ ПОЛЯНОВСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕГОВИЧ05.05.1982 – 02.08.2024 рр. Микола Олегович народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №5 (нині — ліцей №5). З юних років виявляв щиру любов до музики, що стало справою його життя. Після закінчення школи вступив до Житомирського музичного фахового коледжу ім. В. С. Косенка. Згодом здобув вищу освіту у Державній академії керівних кадрів культури та мистецтв за фахом музикознавця-експерта. Другу вищу освіту здобув у Харківському університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського по класу кларнета. У 2001–2009 роках Микола був солістом та концертмейстером групи дерев’яних духових інструментів Військового музичного центру Сухопутних військ у м.Чернігові, а також солістом Чернігівського академічного симфонічного оркестру «Філармонія» . Із 2010 року розпочав активну викладацьку діяльність — працював у Житомирському коледжі культури та мистецтв ім. І. Огієнка та Житомирському музичному училищі ім. В. С. Косенка, де викладав по класу кларнета та саксофона. Також працював у музичній школі «Смолянка», музичній школі ім. Святослава Ріхтера та Коростишівській дитячій музичній школі. Його учні неодноразово ставали лауреатами всеукраїнських конкурсів, адже Микола Олегович умів знаходити підхід до кожного, надихати і відкривати нові таланти і нові горизонти у музиці. Микола Олегович — лауреат Всеукраїнського конкурсу виконавців на дерев’яних духових інструментах «Слобожанський вернісаж» (м. Харків).Він є засновником та художнім керівником джазового колективу «Cristall-Dixie» та ансамблю кларнетистів «В-45». Працював солістом ансамблю естрадної музики «Сузір’я-блюз» при Житомирській філармонії ім. С. Ріхтера. У 2010 році втілив у життя свою велику мрію — заснував Міжнародний фестиваль інструментальної музики «Сонячні кларнети», який щорічно проходив у Житомирі та об’єднував талановитих музикантів з різних країн. Фестиваль і нині продовжує радувати шанувальників. П’ятнадцятий фестиваль у 2024 році був присвячений уже світлій пам’яті Миколи Олеговича. Микола Олегович є автором статті про І Міжнародний конкурс «Сонячні кларнети» у місті Житомирі, опублікованої в журналі «Інструментальна майстерня». Він був щирою, відкритою і товариською людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Умів підтримати, знайти слова розради й навіть у складних ситуаціях не втрачав почуття гумору. Його любили й поважали учні, студенти, колеги та друзі.Був чесною і принциповою людиною, яка жила за власними переконаннями і була готова відстоювати їх до кінця. Понад усе любив музику, свою справу та свою родину. Його життя — це приклад таланту, гідності, сили духу та безмежної любові до України. Із початком повномасштабної війни Микола Олегович, не вагаючись, став на захист Батьківщини від російських агресорів. Він змінив ніжний звук інструмента на суровий гуркіт зброї, щоб ми могли чути пісню вільної України. Служив головним сержантом, командиром відділення кулеметного взводу 151-ї окремої механізованої бригади. Його поважали побратими, бо Він - відповідальний і відважний командир. 02 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Вовче Донецької області, Микола Поляновський героїчно загинув. У своєму останньому бою Він врятував життя побратимів, до кінця керуючи боєм і залишаючись вірним Військовій присязі та Україні.Лише через 20 місяців Герой на щиті повернувся до рідного міста...У вічній скорботі рідні, близькі, друзі, бойові побратими та вся музична спільнота України...Світла пам’ять, вічна слава і шана Герою!ЖМР

Мозаїчне панно з колишнього кінотеатру «Космос» буде збережено та відтворено на новій будівліОстаннім часом тривають активні обговорення щодо подальшої долі мозаїчного панно з колишнього кінотеатру «Космос». Тому надаємо роз’яснення щодо прийнятих рішень та запланованих робіт.Мозаїчне панно з фасаду колишнього кінотеатру «Космос» буде збережено та перенесено на новозбудовану будівлю із максимальним збереженням його автентичного вигляду. Відповідне рішення ухвалено під час засідання виконавчого комітету за поданням робочої групи із збереження мозаїчних творів на території Житомирської міської територіальної громади.Орієнтовні розміри мозаїчного панно становлять близько 12 × 6,6 метра. Перед початком робіт проведено технічне обстеження фасаду, фотофіксацію стану мозаїчного шару та аналіз ступеня збереженості елементів композиції. Фахівці також оцінили технічний стан основи та визначили можливість поетапного демонтажу твору.Проєктною організацією розроблено ескізне рішення інтеграції мозаїчного панно у нову архітектурну концепцію будівлі. Демонтаж планують виконувати поетапно — окремими фрагментами із подальшим маркуванням, збереженням та монтажем на нову фасадну поверхню. Такий підхід дозволить максимально зберегти існуючі елементи твору.Водночас, зважаючи на наявні втрати окремих фрагментів, передбачено відтворення пошкоджених елементів із використанням аналогічної смальти. Художники та реставратори підбиратимуть матеріали з урахуванням кольорової гами, фактури та композиційної структури мозаїки для максимально точного відновлення авторського задуму.Через значні розміри панно його планують розмістити на боковому фасаді нової будівлі. При цьому буде збережено масштабність композиції та її візуальну доступність у міському просторі. Новий фасад орієнтують під кутом 45 градусів до площі Польової, що дозволить забезпечити оглядовість мозаїчного панно для містян.До підготовчих робіт вже залучено спеціалістів з різних міст України, зокрема Львова та Харкова. Проведено підбір матеріалів, опрацьовано кольорову палітру та підготовлено технічні рішення для демонтажу і подальшого монтажу панно.Також передбачено збереження металевих декоративних елементів із нержавіючої сталі, які будуть інтегровані у новий фасад будівлі.Реалізація проєкту передбачає максимальне збереження історико-художньої цінності мозаїчного панно та його адаптацію до нової архітектурної ситуації з дотриманням реставраційних принципів і збереженням культурної спадщини громади.ЖМРПідписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot