The best of Zhytomyr || Війна в Україні

Я сьогодні приходив на Dog Fest і У МЕНЕ Є ПИТАННЯ.1) місяць тому пані Ілона Коло/по/дій заявляла, що на фестиваль буде витрачено «ніскільки» грошей, бо шукають партнерів заходу, а Управління культури тільки «допомагає» (фото 1). Та сьогодні в інтервʼю та ж пані Ілона хвалилася що на фест було витрачено «всього 54 тисячі бюджетних гривень». Це нас знову обманули? Та не може такого бути! 😅🤭2) моя подруга сказала, що з наметів на фестивалі взяли внески, проте організатори не змогли розʼяснити волонтерам Центру захисту тварин кому і коли ці гроші будуть спрямовані.3) намет ЦЗТ - заради кого цей фестиваль і було організовано - розміщено далеко поза алеєю, чому?4) намет Зоодозору з бездомними тваринками поставили поза фестивалем (фото 2). Чому? (2)Ситуацію 3 та 4 пообіцяли виправити, та чи можна було все ОДРАЗУ зробити нормально?Отже, маємо класичну ситуацію для Житомира: класна ідея, яка місцями організована так собі. Шкода. Підписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

Житомир попрощався з Воїном-Захисником...🕯️ ДЕНИСЕНКО РУСЛАН ВАЛЕНТИНОВИЧ28.12.1972 — 22.04.2026 рр. Руслан Валентинович народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №17 (нині - ліцей№17). Згодом обрав шлях захисту держави — здобув освіту в Донецькому вищому військово-політичному училищі інженерних військ і військ зв’язку, де опанував соціально-психологічний фах. З честю виконував військовий обов'язок. Звільнився із лав збройних сил у званні капітана запасу. З дитинства він був активним і життєлюбним — любив спорт, футбол, риболовлю. У дорослому житті створив міцну і люблячу сім'ю, був турботливим чоловіком і батьком. Працював у різних сферах як в Україні, так і за її межами, завжди залишаючись відповідальним і сумлінним. До початку повномасштабного вторгнення працював комірником у ТОВ «Альфа-Лубрикантс». Колеги згадують його як надійного працівника, на якого завжди можна було покластися, і як людину, що вміла підтримати, пожартувати та створити теплу атмосферу в колективі. Із початком повномасштабного вторгнення рф Руслан Валентинович без вагань став на захист держави, доєднавшись до лав Збройних Сил України. Він гідно і мужньо виконував бойові завдання, залишаючись вірним Військовій Присязі та побратимам. Завжди дбав про інших більше, ніж про себе: для нього було важливо, щоб кожен боєць був нагодований, відпочив і відчував підтримку. Побратими стали для нього другою родиною, і втрати він переживав як особистий біль.Руслан Валентинович був не лише відданим Захисником, а й щирою, світлою людиною, вірним другом, душею компанії, надійною опорою для близьких. 22 квітня 2026 року серце Воїна не витримало… Його життя обірвалося раптово, але пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, любив і поважав. У вічній скорботі матуся, дружина, син, друзі та бойові побратими.Світла пам’ять і вічна слава Воїну-Захиснику!ЖМР

СБУ та Національна поліція затримали агентів рф, які готували замах на Героя УкраїниКонтррозвідка Служби безпеки та Національна поліція зірвали замовне вбивство Героя України – генерал-майора Сил оборони нашої держави. За результатами спільних дій на Житомирщині затримано двох агентів рф, які готували ліквідацію українського воїна.Як з’ясувало розслідування, фігуранти провели дорозвідку біля оселі військового і «погодили» з російськими спецслужбістами план вбивства.Далі вони чекали від куратора з рф геолокацію схрону, з якого мали забрати вогнепальну зброю для нападу на українського генерала із засідки поблизу його помешкання.Співробітники СБУ та Нацполіції спрацювали на випередження і затримали обох кілерів на етапі підготовки до замаху.За матеріалами провадження, замовлення рф виконували завербовані ворогом двоє наркозалежних з Коростишева. У поле зору рашистів вони потрапили через Телеграм-канали, де шукали «легкі заробітки на дозу».Після вербування російські спецслужбісти дали агентам «тестові завдання». Зокрема, встановлено, що обидва фігуранти причетні до щонайменше двох вбивств на території північного регіону України.Під час обшуків у них вилучено смартфони із доказами їхніх контактів з російськими спецслужбістами та підготовкою до нападу на військового.Наразі затриманим повідомлено про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України:▪️ ч. 2 ст. 111 (державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану);▪️ пп. 6, 12 ч. 2 ст. 115 (умисне убивство, вчинене з корисливих мотивів за попередньою змовою групою осіб).Зловмисники перебувають під вартою. Їм загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна.Комплексні заходи проводили співробітники СБУ в Житомирській області спільно з Національною поліцією за процесуального керівництва Житомирської обласної прокуратури.За матеріалами СБУ Підписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

На щиті повернувся Герой🕯️ ПОЛЯНОВСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕГОВИЧ05.05.1982 – 02.08.2024 рр. Микола Олегович народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №5 (нині — ліцей №5). З юних років виявляв щиру любов до музики, що стало справою його життя. Після закінчення школи вступив до Житомирського музичного фахового коледжу ім. В. С. Косенка. Згодом здобув вищу освіту у Державній академії керівних кадрів культури та мистецтв за фахом музикознавця-експерта. Другу вищу освіту здобув у Харківському університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського по класу кларнета. У 2001–2009 роках Микола був солістом та концертмейстером групи дерев’яних духових інструментів Військового музичного центру Сухопутних військ у м.Чернігові, а також солістом Чернігівського академічного симфонічного оркестру «Філармонія» . Із 2010 року розпочав активну викладацьку діяльність — працював у Житомирському коледжі культури та мистецтв ім. І. Огієнка та Житомирському музичному училищі ім. В. С. Косенка, де викладав по класу кларнета та саксофона. Також працював у музичній школі «Смолянка», музичній школі ім. Святослава Ріхтера та Коростишівській дитячій музичній школі. Його учні неодноразово ставали лауреатами всеукраїнських конкурсів, адже Микола Олегович умів знаходити підхід до кожного, надихати і відкривати нові таланти і нові горизонти у музиці. Микола Олегович — лауреат Всеукраїнського конкурсу виконавців на дерев’яних духових інструментах «Слобожанський вернісаж» (м. Харків).Він є засновником та художнім керівником джазового колективу «Cristall-Dixie» та ансамблю кларнетистів «В-45». Працював солістом ансамблю естрадної музики «Сузір’я-блюз» при Житомирській філармонії ім. С. Ріхтера. У 2010 році втілив у життя свою велику мрію — заснував Міжнародний фестиваль інструментальної музики «Сонячні кларнети», який щорічно проходив у Житомирі та об’єднував талановитих музикантів з різних країн. Фестиваль і нині продовжує радувати шанувальників. П’ятнадцятий фестиваль у 2024 році був присвячений уже світлій пам’яті Миколи Олеговича. Микола Олегович є автором статті про І Міжнародний конкурс «Сонячні кларнети» у місті Житомирі, опублікованої в журналі «Інструментальна майстерня». Він був щирою, відкритою і товариською людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Умів підтримати, знайти слова розради й навіть у складних ситуаціях не втрачав почуття гумору. Його любили й поважали учні, студенти, колеги та друзі.Був чесною і принциповою людиною, яка жила за власними переконаннями і була готова відстоювати їх до кінця. Понад усе любив музику, свою справу та свою родину. Його життя — це приклад таланту, гідності, сили духу та безмежної любові до України. Із початком повномасштабної війни Микола Олегович, не вагаючись, став на захист Батьківщини від російських агресорів. Він змінив ніжний звук інструмента на суровий гуркіт зброї, щоб ми могли чути пісню вільної України. Служив головним сержантом, командиром відділення кулеметного взводу 151-ї окремої механізованої бригади. Його поважали побратими, бо Він - відповідальний і відважний командир. 02 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Вовче Донецької області, Микола Поляновський героїчно загинув. У своєму останньому бою Він врятував життя побратимів, до кінця керуючи боєм і залишаючись вірним Військовій присязі та Україні.Лише через 20 місяців Герой на щиті повернувся до рідного міста...У вічній скорботі рідні, близькі, друзі, бойові побратими та вся музична спільнота України...Світла пам’ять, вічна слава і шана Герою!ЖМР

Мозаїчне панно з колишнього кінотеатру «Космос» буде збережено та відтворено на новій будівліОстаннім часом тривають активні обговорення щодо подальшої долі мозаїчного панно з колишнього кінотеатру «Космос». Тому надаємо роз’яснення щодо прийнятих рішень та запланованих робіт.Мозаїчне панно з фасаду колишнього кінотеатру «Космос» буде збережено та перенесено на новозбудовану будівлю із максимальним збереженням його автентичного вигляду. Відповідне рішення ухвалено під час засідання виконавчого комітету за поданням робочої групи із збереження мозаїчних творів на території Житомирської міської територіальної громади.Орієнтовні розміри мозаїчного панно становлять близько 12 × 6,6 метра. Перед початком робіт проведено технічне обстеження фасаду, фотофіксацію стану мозаїчного шару та аналіз ступеня збереженості елементів композиції. Фахівці також оцінили технічний стан основи та визначили можливість поетапного демонтажу твору.Проєктною організацією розроблено ескізне рішення інтеграції мозаїчного панно у нову архітектурну концепцію будівлі. Демонтаж планують виконувати поетапно — окремими фрагментами із подальшим маркуванням, збереженням та монтажем на нову фасадну поверхню. Такий підхід дозволить максимально зберегти існуючі елементи твору.Водночас, зважаючи на наявні втрати окремих фрагментів, передбачено відтворення пошкоджених елементів із використанням аналогічної смальти. Художники та реставратори підбиратимуть матеріали з урахуванням кольорової гами, фактури та композиційної структури мозаїки для максимально точного відновлення авторського задуму.Через значні розміри панно його планують розмістити на боковому фасаді нової будівлі. При цьому буде збережено масштабність композиції та її візуальну доступність у міському просторі. Новий фасад орієнтують під кутом 45 градусів до площі Польової, що дозволить забезпечити оглядовість мозаїчного панно для містян.До підготовчих робіт вже залучено спеціалістів з різних міст України, зокрема Львова та Харкова. Проведено підбір матеріалів, опрацьовано кольорову палітру та підготовлено технічні рішення для демонтажу і подальшого монтажу панно.Також передбачено збереження металевих декоративних елементів із нержавіючої сталі, які будуть інтегровані у новий фасад будівлі.Реалізація проєкту передбачає максимальне збереження історико-художньої цінності мозаїчного панно та його адаптацію до нової архітектурної ситуації з дотриманням реставраційних принципів і збереженням культурної спадщини громади.ЖМРПідписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot

Житомир попрощався із Захисником України...🕯️ МАЛКОВ СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ29.06.1979 — 12.04.2026рр. Сергій народився у місті Житомирі. Навчався у ЗОШ №2 (нині — ліцей №2). Після закінчення школи вступив до ПТУ №15, де здобув професію електрика-зв’язківця. Згодом продовжив навчання у Житомирському кооперативному коледжі бізнесу і права, отримавши фах товарознавця. Пройшов строкову військову службу, після чого повернувся до цивільного життя та працював на різних підприємствах рідного міста. У повсякденному житті Сергій був людиною доброю, спокійною і врівноваженою. Він умів цінувати прості радощі, любив життя у всіх його проявах, був надійною опорою для рідних і близьких. У 2023 році, не вагаючись, став на захист України, приєднавшись до лав Збройних Сил України. Вірно і мужньо виконував свій обов’язок на Запорізькому та Харківському напрямках, захищаючи рідну землю. За виявлені мужність і відвагу був нагороджений медалями «За стійкість та відвагу» та «Ветеран війни — учасник бойових дій». Під час виконання бойового завдання на Харківщині у лютому 2025 року Сергій отримав важке поранення, яке суттєво підірвало його здоров’я. Воїн до останнього боровся за життя з надією повернутися до побратимів. Та, на жаль, 12 квітня 2026 року невблаганна смерть вирвала його з життя. Сергій Малков назавжди залишиться у пам’яті як мужній Воїн і щирий товариш. Його життєвий шлях — це приклад відданості, гідності та любові до Батьківщини. У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Світла і вічна пам’ять Захиснику України!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ МОРОЗЮК ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ18.04.1977 — 28.01.2024рр. Олександр Володимирович Морозюк народився у місті Потсдам (Німеччина) в сім’ї військовослужбовця. Дитячі та шкільні роки провів за кордоном, де здобув повну загальну середню освіту. У 1992 році разом із сім'єю повернувся в Україну, у місто Житомир. Тут здобув професійну освіту у ПТУ №1 за спеціальністю "Лицювальник-плиточник". У навчанні проявив себе як старанний, відповідальний і наполегливий юнак. З 1995 по 1997 рік проходив строкову військову службу у ЗСУ. У мирному житті понад десять років працював у КП «Житомирводоканал». Сумлінно та відповідально виконував свою роботу за будь-яких умов — і вдень, і вночі, у мороз і дощ, долаючи труднощі та ліквідовуючи аварії, щоб забезпечити людей найнеобхіднішим — водою. Олександр Володимирович був людиною великого серця — добрим, чуйним, розумним і відповідальним. Стриманий, виважений, врівноважений і принциповий, він умів підтримати, вислухати і допомогти. Був надзвичайно турботливим сином і люблячим чоловіком. Із дитинства захоплювався колекціонуванням марок, цікавився історією, любив тварин. Навіть у складних умовах служби залишався небайдужим — рятував беззахисних: врятував двох котів, а під час свого останнього бойового виходу просив подбати про кішку із зони бойових дій, яка нині живе в його сім'ї. У серпні 2023 року, отримавши повістку, без вагань став до лав ЗСУ. Служив розвідником, виконував бойові завдання на Донеччині — у найгарячіших точках, зокрема в районах Торецька та Нью-Йорка. Свій останній бій Олександр Володимирович прийняв 28 січня 2024 року в населеному пункті Богданівка Бахмутського району Донецької області. Він героїчно загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну, її свободу та майбутнє. Лише через два роки і три місяці Герой на щиті повернувся до рідного міста… У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Вічна пам’ять і слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ ГРИШКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ24.07.1980 – 24.03.2026рр. Народився Олександр у м.Житомирі. Навчався у ЗОШ №17 (нині — ліцей №17). Після закінчення школи здобув робітничу професію слюсаря-сантехніка 5-го розряду в одному з професійно-технічних училищ Житомира. Трудовий шлях розпочав у КП «ВЖРЕП №11» у рідному місті. Скрізь, де працював Олександр, його пам'ятають працьовитим, відповідальним, людяним. У повсякденному житті Олександр любив футбол, риболовлю та «тихе полювання». Він був людиною сімейною — турботливим сином, люблячим чоловіком і батьком. Для своєї родини був опорою, підтримкою та наставником. Завжди залишався щирим і небайдужим, ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував. Як люблячий батько, мріяв про просте людське щастя — мирне життя, родинні подорожі, щасливе майбутнє для свого сина. Коли країна покликала стати на захист, Олександр, попри проблеми зі здоров’ям, у 2025 році став до лав Захисників України і, не шкодуючи себе, захищав усіх нас від російських загарбників.24 березня 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини, Гришко Олександр Олександрович героїчно загинув.У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ СОРОКА ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ27.09.1989 — 15.02.2024рр.Віталій народився у селі Кропивна на Вінниччині. Початкову освіту здобував у місцевій школі, згодом навчався у ЗОШ №22 міста Житомира, а повну загальну середню освіту отримав у ЗОШ №7 (нині — ліцей №7).Ще в юні роки він був допитливим і творчим — відвідував гурток різьби по дереву та шаховий гурток. Любив подорожувати Україною, захоплювався її красою, цінував природу та знаходив у ній спокій і натхнення.Після навчання працював на підприємстві з виготовлення вікон, а згодом понад 11 років трудився на ТОВ «Житомирський картонний комбінат».Він був щирою, відкритою, комунікабельною людиною — душею компанії, легко знаходив спільну мову з кожним. Його поважали за чесність, принциповість і справедливість. Віталій був мудрим не по роках, людиною високих моральних цінностей, умів поважати людей, щиро дякувати та виявляти увагу до кожного.Найбільшою цінністю для нього була родина. Він безмежно любив свою маму, піклувався про неї... Був турботливим і люблячим сином.Коли ворог розв'язав повномасштабну війну в Україні, Віталій не залишився осторонь — став до лав Захисників, щоб боронити рідну землю від російських загарбників. У колі побратимів та у командирів мав заслужений авторитет. Його цінували як надійного, мужнього Воїна, на якого завжди можна було покластися, який у найважчу мить підставить плече.15 лютого 2024 року Віталій Сорока героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині, віддавши своє життя за свободу і незалежність України.Лише через два роки і майже два місяці Герой на щиті повернувся до рідного краю…У вічній скорботі мама, рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой🕯️ УЩАПІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ04.10.1993 — 07.08.2024рр. Володимир народився у с.Михайлівка на Житомирщині. Його дитинство пройшло в обрамленні простих життєвих цінностей — праці, щирості та любові до рідної землі. Навчався у Михайлівській загальноосвітній школі. Саме там формувався його характер — спокійний, врівноважений, наполегливий. Учителі пам’ятають його як старанного,вю вихованого і доброзичливого учня, який завжди з повагою ставився до старших і цінував дружбу. Серед однокласників він був надійним товаришем, опорою, людиною слова. З дитинства займався спортом, мав від природи сильну, атлетичну статуру, здобував відзнаки та грамоти за спортивні досягнення. Мав захоплення технікою, що з часом стало справжнім покликанням. Після закінчення школи вступив до Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу, де здобув фах механіка. Був відповідальним і цілеспрямованим студентом, прагнув розвиватися та досягати більшого. Працював за спеціальністю, займався ремонтом автомобілів, також працював водієм у Житомирі та Коростені. Мріяв відкрити власну майстерню, розвивати свою справу, пов’язану з автотехнікою.У житті Володимир був людиною виваженою, розсудливою, з внутрішньою силою та гідністю. Не любив зайвих слів, але завжди відповідав за свої вчинки. Був люблячим чоловіком, турботливим батьком, сином і онуком.Найбільшою його гордістю була донечка — у ній живе його усмішка, його характер, його душа. Він мріяв про щасливе майбутнє для неї, для своєї родини, мріяв про власний дім, про мирне життя поруч із найдорожчими людьми. Любив Житомир і хотів прожити тут усе життя. Попри проблеми зі здоров’ям, не залишився осторонь визвольної боротьби за Батьківщину. 27 квітня 2024 року став до лав Захисників України, щоб боронити рідну землю, свою сім’ю, наше майбутнє. Він мужньо і самовіддано виконував бойові завдання із захисту Батьківщини. 07 серпня 2024 року поблизу населеного пункту Залізне на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського обстрілу Володимир Олександрович загинув... Довгий час рідні жили надією… І лише через рік і вісім місяців Герой на щиті повернувся до рідного краю… У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими... Світла пам'ять і вічна слава Герою!ЖМР