Другий і третій день з’їзду екопоселень 🌿Останні два дні були дуже насиченими. Працювали практично безперервно. Але, мабуть, найцікавіше було навіть не в самих проєктах, а в тому, як поступово змінювалася рамка нашого мислення.Цього року її багато в чому задавали наші данські партнери. Каміла приїхала не просто як гостя, а як людина, яка багато років працює з CISU. Вона одразу окреслила календар майбутніх конкурсів, дедлайни і можливості, але найцінніше було інше.Вона пояснила, як донори дивляться на грантові заявки. Через який своєрідний трикутник проходить кожен проєкт, які критерії перевіряються і чому навіть хороша ідея не завжди відповідає конкретній програмі фінансування. Це була дуже практична розмова, яка допомогла подивитися на власні проєкти очима тих, хто ухвалює рішення.Потім Штефен запропонував дуже просту, але сильну вправу. Він попросив говорити не про ті проєкти, під які можна знайти фінансування, а про ті, від яких справді горять очі.Перед цим ми презентували звіт про діяльність мережі за останні півтора року. Всі ті дерева, велосипеди, сонячні станції, природоохоронні території, Web3, карбонові проєкти, міжнародні партнерства, спільні простори, толоки, конференції — усе це створило контекст. Люди побачили, що мережа вже накопичила чималий досвід, і почали будувати свої ідеї не з нуля, а спираючись на те, що вже існує.У результаті народився своєрідний ярмарок проєктів. Активні учасники мережі запропонували близько одинадцяти нових ідей, які ми фактично два дні поспіль розбирали разом із Камілою.Спочатку мені здавалося, що більшість із них треба буде просто відсіяти. Але Штефен запропонував іншу логіку. Він сказав: не думайте категоріями “пройде — не пройде”. Думайте, де саме цей проєкт може знайти свого донора. Один може відповідати вимогам CISU. Інший — підійде для внутрішнього мікрофінансування мережі. Третій можна представити на європейському з’їзді GEN Europe або запропонувати данським партнерам.Для мене це була важлива зміна мислення.У якийсь момент я навіть зловив себе на думці, що ми фактично перетворили з’їзд на те, що у світі стартапів називають pipeline або “трубою”. Коли через серію обговорень проходить велика кількість ідей, вони доопрацьовуються, отримують критичні запитання, змінюються і поступово знаходять своє місце.Чесно кажучи, це було дуже виснажливо. У якийсь момент я навіть подумав, чи готовий займатися такою роботою в довгу. Але водночас це було надзвичайно цікаво. Бо замість того, щоб централізовано придумувати грантові заявки, ми дали можливість самим поселенням представити власні бачення розвитку.Ще одна велика тема з’явилася вже наприкінці з’їзду.Каміла сказала: “А тепер я хочу одягнути окуляри представника CISU.”І поставила дуже просте питання:“Як у вас влаштована організаційна структура мережі?”Після цього ми майже пів дня говорили вже не про проєкти, а про управління.Про те, що координаційна команда, актив мережі та Рада — це різні ролі. Що люди, які пишуть гранти, реалізують проєкти й отримують за це оплату, не обов’язково мають бути тими самими людьми, які визначають стратегічний напрямок розвитку мережі.Для нас це виявилося дуже непростою розмовою.Попередня Рада фактично складалася саме з найактивніших людей і координаторів. Зараз ми вже бачимо, що це створює конфлікти інтересів. Людина одночасно реалізує проєкти, визначає пріоритети й оцінює власну роботу. Данська модель пропонує інше розділення ролей.І тут у нас поки що більше запитань, ніж відповідей.Хто має входити до такої Ради? Чи це мають бути лише представники поселень? Чи можуть бути зовнішні експерти? Як уникнути конфлікту інтересів? Як зробити так, щоб цей орган став підтримкою для мережі, а не ще одним центром впливу?Паралельно ми багато говорили про партнерства.Останнім часом ми активно працюємо з кліматичними мережами, природоохоронними організаціями, Web3-спільнотою, міжнародними фондами. І в якийсь момент я поставив питання, яке давно крутилося в голові.Хто ми?Бо дуже легко поступово перетворитися на природоохоронну організацію. Або на кліматичну платформу.