Говорити з росією немає про що. Будь-які поступки в системі Армія-Мова-Віра путінські орки сприйматимуть за слабкість. А слабкого, з їхнього світогляду, треба добивати. Чим вони із задоволенням і займуться, якщо ми зробимо крок назад. Навіть якщо погодяться на паузу у війні, яка їм потрібна не менше. Потім вони все одно нападуть. Їхній головний і його каналізаційні роти відверто говорять про знищення українства і це те, чому я вірю. Єдиний вихід для збереження України Україною - дати по зубах так щоб не лізли. Щоб при одній думці свербіли шрами і відчувалась неповна щелепа. З ведмедями у дикій природі так спрацьовує. Так спрацює і у дикій країні.

Тому, після повномасштабного вторгнення витрачати час на переконання про необхідність предметних розмов з ворогом немає сенсу. І переконувати в протилежному - груба помилка. Політичні зусилля треба спрямувати на те щоб зробити нашу владу адекватною.

Настільки адекватною, щоб ручне управління з офісу президента було вимкненн і ми повернулися до конституційного. Щоб ініціативи, які виходять не з Банкової не карались. Щоб ми були технологічно на два кроки попереду рашистів, а не наздоганяли їхнє озброєння, по дорозі втрачаючи енергетику, дата-центри, лікарні, будинки і Національну академію наук. Щоб в уряд і центральні органи влади та місцеві адміністрації замість лояльних президенту прийшли професійні і віддані Україні. Щоб припинилась корупція, яка сягнула небачених масштабів. Щоб влада реально думала про оборону і захисників, а не про свої сейфи.

Все перераховане - це в ідеалі, звісно. Щоправда, у нас без варіантів, якщо ми хочемо вижити. А заклики до розмов з рашистами треба залишити до тих часів, коли ті почнуть скавучати. За умов притомної влади це обов’язково станеться. У Афганістана вийшло дати по зубах СССРу, а не домовлятися з ним. Тож, і ми повинні вистояти, а не відступити.