Записки пасквілянта

У мене є мрія – зняти фільм про те, як професійні «громадські активісти» допомагали начальнику Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергію Горбатюку торгувати «справами Майдану» та використовували ці кримінальні провадження для обслуговування корупційних схем колишнього директора НАБУ Артема Ситника. Благо, і привід для цього є. 21 квітня 2026 року Вища рада правосуддя має залишити без змін рішення Третьої дисциплінарної палати ВРП від 20 березня 2024 року, яким визнаний чистим, мов сльоза немовляти, поплічник Горбатюка – суддя Чернігівського апеляційного суду Геннадій Салай. Фільм буде починатись з того, як детективи Другого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів разом зі співробітниками ОТУ НАБУ встановили апаратуру для негласного зняття інформації в приміщеннях Департаменту спеціальних розслідувань Генпрокуратури на вулиці Борисоглібвській у Києві. Що цікаво – приховані мікрофони встановлювались не в ході розслідування якогось кримінального провадження, а в межах оперативно-розшукової справи (щоби не залишати слідів у ЄРДР). Після того, як були зібрані докази того, що Горбатюк торгує «справами Майдану», Сергій Вікторович отримав від керівника Головного підрозділу НАБУ Калужинського пропозицію, від якої не зміг відмовитись, і став обслуговувати бізнес Ситника. За аналогічних обставин «добровільним помічником НАБУ» став і суддя Чернігівського апеляційного суду Салай, який, як і Горбатюк, перед тим мав досвід негласного позаштатного співробітника СБУ. Горбатюк і Салай були вкрай потрібні Ситнику для виконання «заказняків» через те, що Артем Сергійович посварився з керівником САП Назаром Холодницьким – високі достойники не поділили гроші від продажу справ. І Холодницький перестав підписувати НАБУїнам процесуальні документи та погоджувати слідчі дії, якщо бачив, що йдеться про виконання комерційного замовлення. На той час прокуратура втратила функцію органу досудового розслідування й лише завершувала розслідувати старі кримінальні провадження, але Горбатюк знайшов вихід: на замовлення Ситника Горбатюк брав списану в архів «справу Майдану», писав клопотання про надання згоди на проведення НСРД у цьому провадженні й направляв клопотання в Чернігів. А суддя Салій, який не мав жодного відношення до судового контролю в «справах Майдану», виготовляв ухвалу з дозволом на проведення НСРД стосовно людини, щодо якої Ситник взяв замовлення. Найпродуктивнішим у цьому сенсі була справа про побиття Тетяни Чорновол на Бориспільській трасі в 2013 році. Ця справа на той час не тільки давно була направлена до суду, але й закрита через те, що обвинувачений покінчив життя самогубством у слідчому ізоляторі. Але суддя Чернігівського апеляційного суду Салій такими нюансами не переймався й видав Горбатюку ухвали в цьому провадженні з дозволом на проведення НСРД стосовно заступниці генерального прокурора Стрижевської й заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Гримчака. В «іншій справі Майдану» Горбатюк на замовлення Стиника й на підставі ухвали Салая прослуховував кабінети суддів Окружного адміністративного суду Києва (надійшло замовлення від колишнього заступника глави Адміністрації Президента Філатова) й навіть проводив візуальне спостереження за детективами НАБУ, які викрили Ситника в отриманні хабарів. Щоби встановити апаратуру в кабінетах НАБУ, Горбатюк і Салай на завдання Ситника залучили Головне управління розвідки МО, а для візуального спостереження за детективами НАБУ – розвідку Державної прикордонної служби. Єдине, чим Горбатюк не займався – так це «справами Майдану», оскільки до них у нього просто не доходили руки. Коли ж усе це викрилось і до ВРП попрямували скарги на суддю Салая, Третя дисциплінарна палата не побачила нічого протиправного в поведінці «його честі», на захист якого грудьми стали професійні «громадські активісти», які вже 12 років харчуються на «справах Майдану». Тож фільм має вийти не на одну серію. Єдине, з чим я ще не визначився, так це з жанром: це буде документальна комедія чи фільм жахів.

Якщо треба провести Антитерористичну операцію на Сході України, то цим займаються Збройні Сили. Якщо знешкодити терориста, який відкрив стрілянину в Києві та взяв заручників – то це робота для патрульної поліції. А чим, у тому випадку, займається Антитерористичний центр при СБУ? І чи знає волелюбний український народ, що на його гроші утримується така дивна й мало кому відома контора, про діяльність якої геть нічого не чути? Чим займається штаб АТЦ при СБУ ми знаємо завдяки колишньому начальникові цього штабу генерал-майору Геннадію Кузнецову, затриманому 5 березня 2026 року на території Угорщини за підозрою у відмвиванні грошей. Зокрема Кузнецова два рази виганяли з СБУ за вчинення корупційних правопорушень, вироком Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2011 у справі №1-173/11 він був засуджений за «службову недбалість» у вигляді розкрадання бюджетних коштів, у лютому 2019 року за результатами двох службових перевірок Кузнецову була винесена сувора догана з попередженням про неповну службову відповідність за використання службового автомобіля для поїздок на відпочинок за кордон і «ліві заробітки» у вигляді охорони концертів Вакарчука з отриманням грошей «у конверті». Наступник Кузнецова – начальник штабу АТЦ при СБУ Дмитро Козюра – був затриманий за підозрою у державній зраді, оскільки ще при Кузнецові штаб АТЦ перетворився на філію ФСБ. Отже, чим займається штаб Антитерористичного центру при СБУ – відомо. А чим займається сам АТЦ при СБУ з його спецпідрозділами та оперативними службами? Може, простіше не витрачати гроші на утримання цієї нікчемної установи, а ліквідувати її? Бажано – разом з СБУ.

Верховну Раду України, яка уповноважила Лубінця захищати права людей, репутація держави не турбує. Втім, як виявилось, Національне антикорупційне бюро України це турбує ще менше. Зрозуміло, що в НАБУ, куди я направив повідомлення про кримінальні правопорушення, вчинені Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Лубінцем, керівником Секретаріату Уповноваженого Вервейком, бухгалтером профспілкової організації працівників Секретаріату Якименком, на якого Лубінець і Вервейка оформлюють автомобілі, отримані як благодійну допомогу, а також головою Держспецзв’язку Потієм і начальником Центру центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій Титаренком, які блокують інтернет-видання, що розповідають про злочинну діяльність Лубінця, мою заяву проігнорували. Довелось звертатись до суду зі скаргою на бездіяльність НАБУ. Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ухвалою від 05.02.2025 у справі №991/878/25 зобов’язав НАБУ розпочати на підставі моєї заяви досудове розслідування стосовно 8 епізодів злочинної діяльності Лубінця. Але старший детектив НАБУ Іван Дячук (нині Іван Сергійович вже прокурор САП) відмовився виконати судове рішення й вніс у ЄРДР лише 2 епізоди, проігнорувавши, зокрема, історію з викраденням з Волноваського районного суду матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню Вервейка та блокування на прохання Лубінця доменних імен тих інтернет-ресурсів, які розповіли про злочинну діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кримінальне провадження зареєстроване тільки за фактом отримання Лубінцем за допомогою Якименка 18 тисяч євро від Маріам Ламберт та оформлення на роботу в Секретаріат Уповноваженого «мертвих душ», зарплатню яких Лубінець і Вервейко кладуть собі в кишеню. Втім, і ці 2 епізоди, які все ж таки були внесені в ЄРДР, у НАБУ не розслідуються. Від слова «взагалі». Бо, як виявилось, у Лубінця знайшовся захисник, якому директор НАБУ Кривонос не може відмовити – заступник керівника Офісу Президента Олег Татаров. Що, власне, зайвий раз доводить: до тих пір, доки не будуть ліквідовані Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, ніяких перспектив притягнути до відповідальності хоча б найзухваліших корупціонерів немає. І не тільки тому, що ці славетні органи розслідують лише ті справи, які можна продати, або за які в Офісі Президента можна виторгувати недоторканність директору НАБУ та керівнику САП (як це було у випадку «справи Міндіча»). Головна перешкода в розслідуванні корупційних злочинів – це так звана виключна підслідність НАБУ, коли кримінальні провадження щодо чиновників категорії «А» та в деяких інших випадках дозволяється розслідувати лише загрузлим у корупції директору НАБУ Кривоносу й керівникові САП Клименку. Користуючись цим, Кривонос і Клименко відкрито торгують справами й зухвало блокують розслідування стосовно корупціонерів на кшталт Лубінця. Докладніше про ці та інші злочини, вчинені українським, прости господи, омбудсманом розповідається в моїй статті «Яка Рада – такий і уповноважений», https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/04/03/lubinets-1/перша частина якої опублікована на сайті з романтичною назвою.

Громадська ініціатива Grant Watch Ukraine «Стоп-паразит» знайшла перші 23 тисячі доларів США, вкрадені Шабуніним у американських платників податків. Професійні «громадські активісти», які живуть з іноземних грантів, стверджують, що джерела їхніх доходів і обставини розкрадання ними міжнародної допомоги не повинні цікавити українське суспільство. І публічно декларувати вони свої статки не повинні – на відміну від чиновників чи навіть військовослужбовців ТЦК. Бо, мовляв, йдеться про використання коштів американських та європейських платників податків і Україна тут ні до чого. Насправді, «грантожери» розкрадають гроші, які уряди західних держав виділили не шабуніним, маселкам чи жернаковим, а для фінансової допомоги народові України. Прикладом розкрадання фінансової допомоги, яку народ Сполучених Штатів надає Україні, є історія про те, як приватний підприємець Віталій Шабунін (спеціалізація – торгівля на ринках і з яток) у 2014 році став землевласником. Ще в 2012 році Шабунін не мав грошей навіть на придбання ліків для дружини, що раптом захворіла, і був змушений розміщувати оголошення з проханням допомогти йому матеріально. Добрі люди порадили Шабуніну звернутись до такого собі Дмитра Шерембея, який три рази відбував покарання за квартирні крадіжки, провівши у виправних колоніях сумарно майже 10 років. Після завершення третьої «ходки» Шерембей поміняв професію «домушника» на «громадського активіста» й став заробляти незрівнянно більше. Під орудою досвідченого Шерембея Шабунін, а також його знайома Дар’я Каленюк разом з чоловіком Орестом Рудим, хутенько втрьох зареєстрували псевдо-громадську організацію під назвою «Центр протидії корупції» і вже на початку 2013 року Шабунін не мав жодних фінансових проблем. Зокрема, у 2014 році Шабунін і Ко отримують:- $19.934 від Міжнародного фонду «Відродження» на «прозорі та ефективні закупівлі ліків для онкохворих дітей». Хтось колись чув про ліки для онкохворих дітей, придбані Шабуніним? - $127.419 від Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією для «порятунку життя тяжкохворих українців». Скількох тяжкохворих українців врятував Шабунін? - $35.443 від Глобального фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією для «Створення національної платформи з моніторингу цін на ліки та медпрепарати». Де Шабунін і де моніторинг цін на ліки та медпрепарати? - $88.113 від посольства Нідерландів в Україні для «формування сильного порядку денного по боротьбі з корупцією для українського відділення GOPAC (Всесвітньої організації Парламентарів проти корупції)». Хтось колись бачив той «сильний порядок»?

Але справжнім шедевром розкрадання міжнародної допомоги є отримання Шабуніним $22.929 від відділу зв’язків з громадськістю посольства США в Україні за «повернення народові України коштів, вкрадених П. Лазаренком». Термін, упродовж якого Шабунін, начебто, повернув в Україну гроші, виведені за кордон колишнім прем’єр-міністром України – з 15 липня 2013 по 30 квітня 2014 року. Тобто, якщо вірити звітності «Центру протидії корупції», у той час, коли в Києві вирував Майдан, Шабунін забезпечив надходження в Державне казначейство України, як мінімум, $22.850.000, відмивання яких було інкриміновано Лазаренку американським судом у 2009 році. Щоправда, про це ніхто нічого ніколи не чув – за винятком самого Шабуніна та співробітників відділу зв’язків з громадськістю посольства США. І треба ж було трапитись такому збігу – невдовзі після отримання коштів за «повернення народові України коштів, вкрадених П. Лазаренком» Шабунін придбав земельну ділянку під Борисполем, яку оформив на дружину. Але забув цю землю задекларувати. Громадська ініціатива Grant Watch Ukraine «Стоп-паразит» звертається до Посольства США в Україні з проханням пояснити, які саме кошти, вкрадені П. Лазоренком, повернув народові України Шабунін, де він ці кошти взяв і в якій сумі. А також – оприлюднити звіт «Центру протидії корупції» про те, як були витрачені Шабуніним майже $23.000 американських платників податків, отриманих у 2013 році від відділу зв’язку з громадськістю посольства США в Україні.

З нагоди 11 річниці вбивства «українського публіциста, журналіста, телеведучого» Олеся Бузини, застріленого 16 квітня 2015 року, згадалась історія, як наприкінці 2007 року автор цих правдивих рядків пізнього вечора заїхав у двір телевізійного центру, охрещеного в народі «Олівцем». Добігало кінця якесь чергове ток-шоу, і ми домовилися з учасником передачі, народним депутатом України Олесем Донієм, що я його відвезу додому після «торгування писком» у телеящику. Чекати навіть не довелося — Олесь якраз виходив з під’їзду «Олівця» разом з неодноразовим Генеральним прокурором України Святославом Піскуном і, простуючи до мого авто, щось оповідав Святославу Михайловичу. Звісно ж, з Піскуном ми знали один одного, як облуплені. Але ввічливість, прищеплена мені колись в ізоляторі тимчасового тримання, підказувала, що треба все ж таки вийти з машини та привітатися з багаторічним Пегасом моєї Музи. Та не встиг я висунути стрижену налисо голову в прочинене вікно автівки, як Доній показав на мене Піскунові: «Ось подивіться, Святославе Михайловичу, хто в мене водієм підпрацьовує». Піскун підсліпувато примружив у очі й, вглядаючись у нічну темряву, промовив солодким голосом: «А я Вас зразу впізнав. Ви – Олесь Бузина». Під дикий регіт свідків цієї сцени, які ледь не попадали в затоптані людом замети, та зойки Піскуна: «Бойко, це ти? Тьху, а я й не впізнав тебе, багатим будеш», Доній сів до мене в машину й усю дорогу ми вибудовували припущення про те, як свій життєвий шлях завершить скандально відомий публіцист Олесь Бузина. Звісно, нам і на думку не могло спасти, що Бузину колись пристрелять, мов шолудивого собаку. Поважний син поважних батьків, похресник колишнього голови Президії Верховної Ради УРСР Валентини Семенівни Шевченко, Бузина по-дурному жив, по-дурному й помер. Пригадую, як у квітні 2004-го, після того, як Бузині вперше начистили писок за його антишевченівські витівки, нас удвох звели в студії 5-го каналу. Я тоді сказав, що побиття бузинівської мармизи – це явище хоча й незаконне, але закономірне. Теж саме я можу зараз повторити й про його безглузду смерть.Підписатися на «Записки пасквілянта»

На цій фотографії люди здаються крихітними мурахами, що стоять на краю місячного кратера. Проте це не наслідок падіння метеорита і не жерло вулкана. Перед вами — моторошний пам'ятник військової інженерії Першої світової війни, воронка діаметром 116 метрів та завглибшки 45 метрів, утворена вибухом гігантської підземної міни на Мессенському хребті (Бельгія). У 1917 році Західний фронт перетворився на м'ясорубку позиційної війни. Німецькі війська міцно закріпилися на висотах біля села Месен (Мессін), маючи ідеальний огляд британських позицій. Лобові атаки означали б гарантоване самогубство для тисяч британських солдатів. Тоді командування звернулося до інженерів. Було розроблено безпрецедентний за масштабами план підземного наступу. Протягом понад 18 місяців спеціальні тунельні роти (сформовані переважно з професійних британських, валлійських та австралійських шахтарів) прокладали галереї під німецькими траншеями. Ця робота була справжнім технологічним і психологічним випробуванням. Сапери копали на глибині до 30 метрів у складному ґрунті (так званій «блакитній глині»), постійно борючись із затопленнями тунелів підземними водами. Найстрашнішим ворогом був звук. Німці також мали своїх слухачів, які намагалися виявити британські підкопи за допомогою стетоскопів. Тому британські шахтарі працювали босоніж, використовували спеціальні техніки безшумного копання («clay-kicking»), а ґрунт вивозили на візках із гумовими колесами. У кінці кожної з 22 проритих галерей були закладені колосальні заряди амоналу — загалом понад 450 тонн вибухівки. О 03:10 ночі британські інженери замкнули електричні ланцюги. Одночасно здетонували 19 мінних галерей (три заряди з різних причин не спрацювали). Фізичний ефект був апокаліптичним. Земля буквально розкололася навпіл, викинувши в небо стовпи полум'я, ґрунту та бетону на висоту понад кілометр. Ударна хвиля була такої сили, що сейсмографи у Швейцарії зафіксували локальний землетрус. Акустичний ефект увійшов в історію: глухий гуркіт вибуху чітко почули прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж у своїй резиденції на Даунінг-стріт у Лондоні та студенти в Дубліні — за сотні кілометрів і через море! Для німецької армії це був абсолютний шок. Близько 10 000 солдатів (переважно з 3-ї Баварської дивізії) загинули в перші ж секунди, просто випарувавшись у полум'ї або опинившись похованими заживо під тоннами землі. Моральний дух тих, хто вижив, був повністю знищений. Британська піхота, що пішла в атаку одразу після вибуху, захопила стратегічні висоти за лічені години з мінімальними втратами. Цей вибух залишався найбільшим штучним неядерним вибухом в історії людства аж до випробувань атомної бомби. Сьогодні більшість цих жахливих воронок заповнені водою і перетворилися на мирні ставки (як-от відомий "Ставок Миру" — Spanbroekmolen), але вони назавжди змінили топографію Фландрії.@istorium_ua

Уперше про кримінальні подвиги Лубінця я розповів у листопаді 2024 року в своєму блозі з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів» у статті «Уповноважений з корупції». На той час я ще перебував на військовій службі, але три роки фронтового життя дались взнаки, тож у госпіталь знайшлись час і натхнення, щоби проінформувати волелюбний український народ про витівки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Негайно по виходу моєї статті Лубінець звернувся до свого приятеля – голови Держспецзв’язку Потія з проханням заблокувати доменні імена мого блогу з романтичною назвою, а також тих львівських, ужгородського й полтавського сайтів, які передрукували статтю «Уповноважений з корупції». Прохання мотивувалось тим, що до Лубінця звернувся абсолютно йому незнайомий громадянин Якименко – той самий бухгалтер профспілкової організації працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який взяв у Маріам Ламберт для Лубінця 18 тисяч євро. І що цей незнайомий Лубінцю Якименко поскаржився пану Уповноваженому, що я опублікував його персональні дані – свідоцтва про реєстрацію автомобілів, які були передані іноземцями Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і які опинились у приватній власності цього Якименка. Бригадний генерал Потій моментально відгукнувся на прохання Лубінця й без будь-яких законних підстав, будь-якої перевірки та судового рішення наказав заблокувати всі ті видання, які розповідають про кричущі корупційні злочини, вчинені Лубінцем. Негайно по тому я відправив у Національне агентство з питань запобігання корупції лист Лубінця з проханням заблокувати доступ до статті «Уповноважений з корупції» та розписку Якименка, який взяв у Маріам Ламберт для Лубінця 18 тисяч євро готівкою, засвідчену печаткою профспілкової організації співробітників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Оскільки більш явного прикладу діяльності державних чиновників в умовах реального конфлікту інтересів годі придумати.8 січня 2025 року голова НАЗК Павлущик замість того, щоби скласти стосовно Лубінця, Потія й Титаренка протоколи про вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, розпорядився дати мені відписку, що мовляв, «буде розпочато моніторинг та контроль за виконанням актів та контроль за виконанням актів законодавства з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лубінця Дмитра Валерійовича та керівника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Вервейка Івана Дмитровича, у межах яких буде досліджено питання дотримання вказаними особами вимог та обмежень, передбачених ст. ст. 23, 28 Закону...»Складання цього листа – то була єдина реакція голови НАЗК Віктора Павлущика на інформацію про кричущий корупційний злочин, вчинений Лубінцем, Потієм і Титаренком. Ніякої перевірки, ясна річ, НАЗК не проводило, а на мої наступні запити просто не відповідало. Це історія є найкращим доказом того, що нині Україною правлять шахраї та аферисти – і в цьому є головна відмінність між епохою Зеленського та тим періодом в історії України, коли на чолі держави перебував двічі несудимий міцний господарник. Янукович, вихований у традиціях селища Півновка, що в Єнакієвому, з дитинства таких як Зеленський, Лубінець і Потій називав шлеперами. Якби щось подібне трапилось за часи його правління, то Лубінець і Потій вже давно б знайомились з меню Лук’янівського СІЗО, а голову НАЗК Павлущика міцний господарник викликав би до себе «на килим» і просто вибив би йому зуби. Бо Янукович точно знав, що виманювати гроші у правозахисниці з Нідерландів – це ганьба для всієї країни й пляма на ньому, як на главі держави. Докладніше про ці та інші злочини, вчинені українським, прости господи, омбудсманом розповідається в моїй статті «Яка Рада – такий і уповноважений», https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/04/03/lubinets-1/перша частина якої опублікована на сайті з романтичною назвою.

12 квітня 2014 року Слов’янськ, Краматорськ і кілька сіл Донецької області були захоплені бандою Гіркіна. Так починалась війна на материковій частині України. Того ж дня, ввечері 12 квітня 2014 року, РНБОУ ухвалила рішення про початок антитерористичної операції. Групу співробітників «Альфи», яка мала захопити в Слов’янську Гіркіна та знешкодити його бойовиків, очолив начальник Центру спеціальних операцій СБУ «Альфа» Геннадій Кузнецов – той самий генерал-інкасатор, який був затриманий 5 березня 2026 року на території Угорщини разом з іншими інкасаторами «Ощадбанку» за підозрою у відмиванні грошей. У 2010 році цей Кузнецов, відомий серед правнуків Дзержинського під прізвиськом «Собачник» за свою любов до собак мисливських порід, був звільнений з СБУ за вчинення корупційного правопорушення, а в 2011-му – засуджений вироком Печерського райсуду Києва за розкрадання бюджетних коштів. Тим не менш, як тільки Олександр Турчинов став в.о. президента України, він повернув Кузнецова в СБУ й навіть призначив цього корупціонера начальником «Альфи». Люди брешуть, що Олександр Валентинович у такий спосіб віддячив Кузнецову за те, що той після звільнення з СБУ працював у охороні Турчинова. Наступного разу Турчинов врятував Кузнецова в лютому 2019 року, коли в результаті двох службових перевірок, проведених Головним управлінням внутрішньої безпеки СБУ, було встановлено, що «Собачник» (на той час Кузнецов обіймав посаду начальника штабу Антитерористичного центру при СБУ) розкрадав бюджетні кошти, використовував службовий автомобіль для поїздок на відпочинок за кордон та отримував від Вакарчука гроші «у конверті» за охорону концертів – для цього Кузнецов виписував своїм підлеглим нібито відрядження в зону АТО, а, насправді, направляв їх охороняти виступи співака ротом. Однак за все це Кузнецов відкараскався тільки суворою доганою з попередженням про неповну службову відповідність – кажуть, завдяки заступництву Турчинова. І ось цього пройдисвіта голова СБУ Наливайченко та в.о. президента Турчинов відправили 13 квітня 2014 року знешкоджувати банду Гіркіна. Але внаслідок повної безпорадності високопосадовців СБУ, хаосу та безладу, що панував серед правнуків Дзержинського, і кричущого непрофесіоналізму Кузнецова операція по захопленню терористів була повністю провалена, загинув «альфач» з Полтави Геннадій Біліченко, а сам Кузнецов отримав поранення, оскільки єдине, чому він навчився за роки служби в СБУ – це розкрадати бюджетні кошти, привласнювати грошове забезпечення підлеглих та катати тещу на службовому автомобілі. Про те, що насправді відбувалось під Слов’янськом 13 квітня 2014 року, Геннадій Кузнецов 31 травня 2014 року розповів слідчому Головного слідчого управління СБУ під протокол. Зрозуміло, що «Собачник» усіляко намагався виставити себе в найкращому світлі, тим не менш, протокол допиту Кузнецова становить історичну цінність – у цьому документі розповідається про те, як починалась російсько-українська війна на Донеччині. З нагоди 12-ї річниці першого бойового зіткнення з російськими терористами, до уваги читацької громадськості пропонується протокол допиту нинішнього генерал-інкасатора «Ощадбанку» Геннадія Кузнецова (на момент допиту – начальника Центру спеціальних операцій СБ України) про те, як він «знешкоджував» Гіркіна. https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/03/23/yak-pochynalas-viyna/Тільки не смійтесь.

З нагоди річниці першого польоту людини навколо земної кулі по замкненій траєкторії, варто нагадати, що саме в цей день, 12 квітня 1961 року, трапився перший випадок успішного обману інспекторів FAI (Міжнародна федерація авіаційних видів спорту) з метою реєстрації світового рекорду. Радянський Союз з цим польотом на три тижні випередив США й з точки зору державного престижу дуже важливим було зафіксувати встановлення Гагаріним спортивних рекордів світу: з висоти польоту, дальності безперервного польоту й т.д. Але подібні рекорди реєструються FAI лише за умови, якщо і в момент старту, і в момент приземлення пілот перебував у кабіні одного й того ж повітряного/космічного корабля. А СРСР випередив США саме тому, що на посадкових модулях перших космічних кораблів серії «Восток» не було системи м’якої посадки. Через це пілот корабля катапультувався на висоті біля 5км і приземлявся окремо від спускного апарату на парашуті. Тому найпершим завданням рятувально-пошукової групи було розшукати Гагаріна, вдягнутого в оранжевий комбінезон, зняти з нього парашутну систему, привезти до спускного апарату, а вже після цього доставити на місце падіння відсіку корабля інспектора FAI. Ця затія ледь не зірвалась через те, що космічний корабель «промахнувся» з посадкою майже на 600км. Та й приземлення відбувалось не без пригод – під двома парашутами, оскільки в Гагаріна випав ще й запасний. Але, урешті-решт, рятувально-пошукова команда вчасно знайшла першого космонавта, привезла його до спускного відсіку й забезпечила імітацію встановлення світового рекорду. Саме тому тривалий час в СРСР фотографії Гагаріна в кріслі космічного корабля мали гриф секретності – на них було видно підвісну систему та замок рятувальної парашутної системи. Між іншим, другий випадок фіксації неіснуючих світових рекордів шляхом обману FAI трапився в 2007 році, причому, зусиллями шахраїв з України. Кілька аферистів зі скандально відомої псевдо-громадської організації «Товариство сприяння обороні України» виготовили фальшиві документи, що на якомусь «чемпіонаті України з класичного парашутизму» в Кіровограді були встановлені світові рекорди в стрибках з парашутом на точність приземлення. Як відомо, FAI реєструє рекорди в авіаційних видах спорту лише в двох випадках: якщо рекорд продемонстровано або на змаганнях, яке проводить FAI, або на національних чемпіонатах країн. Звісно, ніякого «чемпіонату України» ні в якому Кіровограді в 2007 році не було – Мінсім’ямолодьспорт навіть не затверджував положення про такі змагання. Але за прикладом Гагаріна в Україні з’явились світові рекордсмени з парашутного спорту – завдяки елементарній підробці документів. Після цього Мінсім’ямолодьспорт присвоїв фальшивим «рекордсменам» звання «майстер спорту України міжнародного класу» за встановлення неіснуючих рекордів. Коротше кажучи, завдяки керівникам Міністерства молоді та спорту України справа Гагаріна живе та перемагає.

Доки читацька громадськість обмірковує назву майбутньої громадської організації, що займатиметься розслідуванням фінансових афер усіляких шабуніних, я склав список деяких шахрайських контор, які розкрадають міжнародну допомогу. Звісно, цей перелік далеко не повний – таких організацій сотні. Але розслідування значно спрощується завдяки тому, що, фактично, йдеться лише про кілька десятків людей, у чиї кишені надходять гроші американських та європейських платників податків, оскільки всі ці псевдо-громадські організації пов’язані між собою, а їхніми учасниками є одні й ті ж особи. Тобто умовний шабунін в одній псевдо-громадській організації є головою правління, в другій – членом правління, в третій – членом наглядової ради й т.п. Ось 15 найбільш зухвалих розкрадачів міжнародної допомоги:ГО «Центр протидії корупції» (код ЄДРПОУ 38238280),ГО «Фундація ДЕЮРЕ» (код ЄДРПОУ 40700323),ГО «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» (код ЄДРПОУ 39174967),ГО «Трансперенсі Інтернешнл Україна» (код ЄДРПОУ 23906275),ГО «Центр демократичних змін «Межа» (код ЄДРПОУ 45414513),ГО «Інститут законодавчих ідей» (код ЄДРПОУ 41738054),ГО «Центр інформації про права людини» ZMINA (код ЄДРПОУ 38405259),ГО «Голка» (код ЄДРПОУ 45393881),ГО «Всеукраїнська громадянська платформа «Нова країна» (код ЄДРПОУ 39331377),ГО «Центр економічної стратегії» (код ЄДРПОУ 39795443),ГО «Детектор медіа» (код ЄДРПОУ 26476763) та пов’язане з ним ТОВ «Детектор медіа» (код ЄДРПОУ 43416016),ВГО «Асоціація правників України» (код ЄДРПОУ 26334715),ГО «Медійна ініціатива за права людини» (код ЄДРПОУ 40750793),ГО «Центр інформації про права людини» (код ЄДРПОУ 38405259),ГО «Правозахисна група «СІЧ» (код ЄДРПОУ 39318230). Якщо хто хоче спробувати себе в ролі аналітика – може вибрати улюблену тваринку з цього списку, дослідити сайт цієї псевдо-громадської організації та промоніторити інтернет з метою виявлення спонсорів/грантодавців, обсягів і мети фінансування. Також рекомендую направити грантодавцям запити з проханням надати звіти про використання коштів улюбленою тваринкою. Після чого спільними зусиллями розберемось, куди ж насправді були витрачені кошти та підготуємо скаргу на адресу грантодавців і політиків тієї країни, з бюджету якої улюблена тваринка отримала гроші. З метою опанування мистецтва складання скарг рекомендую потренуватись на псевдо-громадській організації «Бабель», яка належить «журналістці» К. Коберник, що збирає з довірливих грантодавців гроші на підтримку, так би мовити, незалежного інтернет-видання «Бабель». Інформацію про те, що це за «журналістка», що це за видання й хто є його справжнім власником, можна взяти з моєї статті «Підстилка Коломойського» https://volodymyrboyko.wordpress.com/2026/02/03/kobernyk/та допису в моєму Телеграм-каналіhttps://t.me/volodymyrboyko/8072 Суми отриманих грантів відображені в базі Опендатаботhttps://opendatabot.ua/c/45061440Якщо встановити конкретних грантодавців і підстави, на яких К. Коберник отримувала гроші від іноземців, то можна проінформувати закордонних меценатів, що вони тривалий час фінансують видання, яке належить олігарху Коломойському. А також направити повідомлення про це в «Приватбанк», який розшукує активи Коломойського по всьому світу, та ФБР, оскільки К. Коберник тривалий час видурювала гроші з USAID.