Записки пасквілянта

Посольство Сполучених Штатів продовжує фінансувати колишнього заступника глави Адміністрації Президента України Портнова: псевдо-громадська організація «Рух чесно», яка становить собою господарське товариство, що заробляє на підрядах американського посольства, має виплатити Портнову 240 тис. грн. згідно з рішенням Печерського районного суду Києва у справі за позовом Портнова про захист честі, гідності та ділової репутації. Відповідачам – себто професійним громадським активістам, які живуть виключно з щедрот заокеанських платників податків і не здатні ні до якої продуктивної роботи на теренах України – не вдалось у суді довести те, що вони стверджують на сайті своєї псевдо-громадської організації. А саме – що Портнов, начебто, притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 111 КК України («державна зрада»). Раніше 39 тис. грн за рішенням суду Портнову заплатила ще одна комерційна установа, яка видурює гроші в американському посольстві – псевдо-громадська організація «Центр протидії корупції». Нагадую, що керівник цієї аферистичної контори Шабунін у 2014 році придбав земельну ділянку в Бориспільському районі, отримавши від посольства США в Україні 24 тис. грн як винагороду «за повернення народові України коштів, вкрадених П. Лазаренком». Тепер Шабунін змушений поділитись нетрудовою копійкою з Портновим.

Запитання до читацької громадськості: чи можна військовослужбовців Збройних Сил України, які перебувають на фронті, публічно називати «українськими гнідами»? Чи можна їм публічно погрожувати? Обіцяти їх відправити у в’язницю? Чи можна в Інтернет-виданні, що належить колишньому СБУ-шнику Артему Шилу, безкарно публікувати наклепи на військовослужбовців ЗСУ, розповідаючи, що їм грошове забезпечення виплачує не Міністерство оборони, а Путін? Напевно, читацька громадськість вважає, що на цей випадок Кримінальний кодекс України містить статтю 435-1, частина друга якої передбачає позбавлення волі до 5 років за виготовлення та поширення матеріалів, які містять образу честі і гідності військовослужбовця, який здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації. Але старший слідчий ГУ СБУ у м. Києві та Київській області Василь Радь не знає, чи можна називати військовослужбовців ЗСУ «українськими гнідами». І тому він спочатку відмовився реєструвати кримінальне провадження за моєю заявою, а коли суд зобов’язав його це зробити, ніяк не може повідомити про підозру мадам Федорів, яка поширює наклепи – слідчий СБУ каже, що він призначив лінгвістичну експертизу і чекає, коли експерт дасть висновок, чи є словосполучення «українська гніда» образою честі та гідності військовослужбовця. До речі, про цю мадам, яка себе називає «журналісткою». Як, напевно, знає читацька громадськість, я з 1990 року й до березня 2022 року працював у галузі журналістики, у силу професійних інтересів слідкував не тільки за столичною, але й регіональною пресою, знав по іменах практично всіх скільки-небудь помітних журналістів. Але я ніколи до лютого 2024 не чув про існування «журналістки» Ірини Федорів. А коли я поцікавився, що це за людина, яка публічно називає військовослужбовців ЗСУ «українськими гнідами», то мені розповіли, що це аферистка, яка розміщує платні публікації в інтересах таких же ж аферистів, як і вона (на кшталт Шабуніна), при цьому ще й видурює гроші в американському посольстві та USAID. Так ось. Я пропоную Службі безпеки України припинити цей балаган і чекаю, як соловей літа, старшого слідчого ГУ СБУ у м. Києва та Київській області Василя Радя, який зобов’язаний допитати мене як заявника та потерпілого в кримінальному провадженні, зареєстрованому за фактом поширення цією Федорів наклепів і образ на військовослужбовців, та вручити мені пам’ятку про мої процесуальні права та обов’язки. Найближчий населений до мене пункт, куди слідчий Радь ще може прибути у відрядження – м. Костянтинівка Краматорського району Донецької області. Я його тут зустріну, проведу йому екскурсію в зону бойових дій та разом з іншими бійцями спробую пояснити, чи можна військовослужбовців ЗСУ називати «українськими гнідами». Старший слідчий Радь може взяти з собою свого колишнього колегу Артема Шила – думаю, для Артема Вікторовича, який купив у Віктора Шлінчака для Олега Татарова видання «Главком», буде відкриттям, що головний редактор цього видання Микола Підвезяний бере з Федорів гроші за поширення наклепів на військовослужбовців, не ставлячи про це до відома тов. Шила.

Під рубрикою «Бог не фраєр». Ви будете сміятись, але в Києві в ДТП загинув ухилянт від військової служби старший солдат Ярослав Олійник, який фіктивно рахувався в 67 окремій механізованій бригаді, але, насправді, надавав специфічні послуги колишньому міністру стратегічних галузей промисловості (нині – радник на громадських засадах Президента України) Олександру Камишіну. Камишін на знак подяки за ці послуги півтора роки тому організував старшому солдату Олійнику фіктивне відрядження з фронту спочатку до Мінстратегпрому, а потім – до Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість». При цьому, відбуваючи з 67 бригади в обійми Камишіна, старший солдат Олійник вкрав пістолет Beretta M9 та 5.56мм автоматичний карабін M4, оснащений коліматорним прицілом Trijicon. Втім, завдяки заступництву Камишіна комбриг 67-ї бригади не тільки закрив на це очі, але й продовжував виплачувати ухилянту грошове забезпечення. У квітні 2024 року мені вдалось через суд примусити ДБР зареєструвати кримінальне провадження стосовно Олійника та Камишіна. Однак попри те, що ухилення від військової служби шляхом «відрядження» належить до числа тяжких злочинів, а крадіжка зброї – до особливо тяжких, жодна слідча дія в ДБР так і не була проведена, навіть не був допитаний заявник, тобто я. Але, як бачимо, правосуддя не обмежується Печерським судом, є й вищі інстанції. Втім, оскільки з Камишіним нічого (доки) не трапилось, я не дозволю закрити це кримінальне провадження, а також інформуватиму належні органи США про крадіжку Камишіним та його любим другом американської зброї, що надійшла в Україну в рамках урядової допомоги.

Народний депутат Руслан Горбенко заявив, що, начебто, за час війни з української армії дезертирувало 80 тисяч військовослужбовців. Це брехня – народний обранець просто не в курсі справжньої ситуації на фронті. Насправді 80 тисяч – це лише кількість кримінальних проваджень, внесених у ЄРДР за статтями 407, 408 КК України. А кількість дезертирів вже наближається до 200 тисяч. Тільки за серпень 2024 року було зареєстровано 6808 кримінальних проваджень за ст.ст. 407, 408 КК України, а реєструється не більше третини випадків, оскільки ДБР принципово приховує злочини проти встановленого порядку військової служби й командирам військових частин навіть доводиться судитись з ДБР, щоби зобов’язати слідчих внести в ЄРДР повідомлення про самовільне залишення військовослужбовцем місця служби. Я з лютого 2024 року неодноразово писав, що влітку фронт впаде через масове дезертирство, пояснював причини, називав винуватців - міністр оборони Умєров, генеральний турист Костін і директор ДБР Сухачов. Але замість того, щоби негайно виправляти ситуацію, у парламенті додумались, по-суті, декриміналізувати дезертирство. Наслідки будуть катастрофічними.

На межі фінансової катастрофи. Саме такі відчуття виникають в мене, після прослуховування засідання фінансового комітету Парламенту по темі підняття податків. Саме засідання відбулось ще 29 серпня, але було не публічним, без трансляції та можливості почути аргументи, доводи та позиції сторін. А послухати там, насправді, є що, тому я і вирішив опублікувати частину цього обговорення. Чому я кажу "катастрофа"? А тому, що Мінфін чітко констатує, що до кінця року в нас бюджетна діра на 285 млрд., які ніхто не знає де взяти. Марченко так і каже, що ми або будемо різати видатки, або шукати зовнішні кредити. Ідея збільшення податків, під тиском суспільства, експертів та бізнесу, залишилась в форматі лише 30 додаткових мільярдів. Дивним чином з законопроекту зникла ідея 50% податку на прибуток банків, що мало дати ще + 20 млрд. лише цього року. НБУ каже "від цього буде більше шкоди", але є стійке відчуття певного банківського, зокрема і міжнародного, лобізму. Банки тупо хочуть заробляти. Мінфін теж "ЗА" такий податок, але відверто каже що вирішують це, умовно, "інші люди". Але навіть якщо додати в закон і банки, і навіть підняття ПДВ на 4%, то грошей в бюджеті до кінця року все одно немає. Немає, та ніхто з присутніх ТОП керівників країни, навіть приблизно, не розуміє де їх брати. А ні Мінфін, а ні НБУ відповідь депутатам не дали. Ускладнив ситуацію факт "провалу" голосування цього законопроекту в першому читанні, адже час йде, до кінця року 3.5 місяці, грошей треба все більше, адже ми вже витрачаємо гроші залишків року. І головне, плану виходу, з цієї ситуації, ніхто не знає. Я вирізав найважливіші 50 хвилин обговорення. Дуже раджу послухати для розуміння ситуації.

Відомий своєю чесністю та непідкупністю директор НАБУ Семен Кривонос, який раніше працював на найкорумпованіших посадах – був першим заступником начальника Одеської митниці та очолював Державну інспекцію архітектури та містобудування – і який у 2009 році оголошувався в розшук, був притягнутий до кримінальної відповідальності й засуджений за підкуп студентів на місцевих виборах у Києві та Київській області, оголосив про звільнення свого першого заступника Гізо Углави – також відомого своєю чесністю та непідкупністю. Принаймні, судячи з тих грошей, які Гізо Трістанович сплатив за відбілювання своєї репутації в чесних і непідкупних ЗМІ, він на піар-обслугу витратив зарплатню за 167 років непорочної служби в НАБУ.«Директор НАБУ, – пише сайт цієї чесної та непідкупної установи – ухвалив рішення про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення до першого заступника директора Бюро за вчинення дисциплінарного проступку – порушення Присяги державного службовця, порушення правил етичної поведінки державних службовців, Закону «Про державну службу», Кодексу етики працівника НАБУ». Було б дивним, якби Кривонос залишив Углаву на посаді після того, як Углава оприлюднив запис своєї розмови з Кривоносом, де останній каже Углаві, що вважає його ні в чому не винуватим, але на Кривоноса тисне «бойовий медик» Шабунін, який фіктивно рахувався у 207 окремому батальйоні ТрО і поцупив автомобіль, придбаний волонтерами для ЗСУ. І тому, мовляв, Кривонос буде змушений звільнити Углаву на вимогу цього ухилянта від військової служби, щодо витівок якого НАБУ розслідує кримінальне провадження. Історія про те, як перший заступник директора НАБУ таємно записує, а потім оприлюднює свою розмову з директором НАБУ – це штука, сильніша за «Фауст» Гьоте. З цього приводу вкотре згадуються слова Кучми з фонотеки майора Мельниченка, де колишній монарх, читаючи роздруківку телефонних розмов опозиційних депутатів, каже: «Боже, як все це подивишся, як воно ето самоє, як черві». https://naspravdi.today/uk/2020/12/18/yak-chervi-s/З цього приводу нагадую один з моїх дописів про порядки, що панують у НАБУ, який так і називається – «Як черві (с)».

Продовжую розповідати, як внаслідок ліквідації військової юстиції й тотальної корумпованості ДБР та прокуратури розвалюється українська армія:«У жовтні 2023 року, я опублікував на Фейсбуці безневинний допис про те, що Головнокомандувач Збройних Сил України, який ніколи в житті не вивчав правові науки, планує захищати дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук (то пак, доктора філософії в галузі права), Залужний наказав розшукати автора допису й поставив перед командиром бригади умову – або я видаляю це повідомлення, або батальйон, який на той час перебував під Сіверськом, буде перекинути в Авдіївку зі страшними наслідками для особового складу. Виявилось, що Валерію Федоровичу цю дисертацію написали підлеглі, а щоби не ганьбитись на захисті, текст дисертації на тему підтримання дисципліни у військах був засекречений, бо Залужний сподівався, що про його вчені здобутки прогресивне людство довідається лише під час майбутніх президентських виборів. А тут якийсь сержант розповів про чи на найбільших секрет Генерального штабу. Тож довелось мені допис про дисертацію Залужного видалити»https://naspravdi.today/uk/2024/08/22/za-krok-do-katastrofy-prodovzhennia/

Друзі, чи знаєте ви що таке корупція та зловживання службовим становищем в умовах реального конфлікту інтересів? Якщо хто не знає – почитайте ось цей лист, який колишній голова Національного агентства з питань запобігання корупції Олександр Новіков направив 27 січня 2023 року в 207 окремий батальйон ТрО тодішньому командиру підполковнику Віктору Юшку. На перших двох сторінках свого опусу Новіков розписує, яка користь від його нікчемної установи, що зжирає 800 млн. грн щороку бюджетних коштів на утримання колосального апарату, займаючись координацією розробки проєкту так званої «Антикорупційної стратегії». А на третій сторінці цього безцінного твору пан Новіков просить підполковника Юшка направити до НАЗК у відрядження стрільця 1 стрілецької роти солдата Шабуніна, призваного за мобілізацією, оскільки солдат Шабунін, виявляється, «має виключні знання і досвід, набуті під час роботи та запровадження проєктів у визнаних міжнародним товариством організаціях і проєктів». Таких листів за підписом Новікова було три і ще один – за підписом заступника голови НАЗК Ситника. Зміст усіх чотирьох листів ідентичний – буква в букву, лише різні дати (починаючи з вересня 2022 року). Прізвища підполковника Юшка та солдата Шабуніна замазали чорним кольором у НАЗК перед тим, як надіслати ці листи мені на мій інформаційний запит – мабуть, стало соромно з огляду на те, що залучення військовослужбовців до виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою, категорично заборонено й тягне кримінальну відповідальність. Втім, ніяку роботу в НАЗК солдат Шабунін не виконував – це підтверджується ще однією відповіддю цієї богадільні на запит адвоката Ростислава Кравця – натомість проживав удома, займався власним бізнесом і пиячив у київських закладах громадського харчування. Листи Новікова та Ситника військовослужбовець Шабунін передавав командиру 207 окремого батальйону ТрО, де він фіктивно рахувався на службі, виключно для того, щоби пояснити відсутність солдата у військовій частині на випадок, якщо прийде якась комісія з перевіркою і почне рахувати особовий склад по головах. При цьому за час відсутності Шабуніна на службі (а він жодного разу за півтора роки не з’явився в своєму підрозділі) підполковник Юшко нараховував йому грошове забезпечення та додаткову винагороду в розмірі 30 тис. грн на місяць за виконання завдань в умовах воєнного стану. Чому Новіков і Ситник підписували такі листи в інтересах солдата Шабуніна, а не, наприклад, солдата Шерембея, який також фіктивно рахувався на службі в 207 окремому батальйоні ТрО і який також жодного разу не з’явився в своєму підрозділі, думаю, пояснювати не треба – тому що Шабунін є товаришем по пляшці Новікова та Ситника. Іншими словами, Новіков та Ситник, зловживаючи службовим становищем і наносячи державі майнову шкоду, діяли в умовах реального конфлікту інтересів. Втім, новопризначений голова НАЗК Віктор Павлущик так не вважає: на моє звернення НАЗК відповіло, що жодних підстав для проведення службового розслідування немає, оскільки Новіков і Ситник, бачте, діяли на законних підставах, нічого не порушували і не мали ніякого конфлікту інтересів. А це означає, що доведеться мені звертатись у НАБУ на предмет притягнення до кримінальної відповідальності не тільки Новікова та Ситника, але й Павлущика.

Читацька громадськість вже не раз запитувала, чи можна «поставити на потік» виявлення шабулянтів, тобто військовослужбовців, які фіктивно оформлені на військову службу, отримують грошове забезпечення від Збройних Сил України або Національної гвардії, але, насправді, проживають вдома й займаються бізнесом чи концертною діяльністю. Найяскравішими зірками шабунінгу, є, безсумнівно, приватний підприємець Віталій Шабунін, який, власне, і дав назву цьому кримінальному явищу (нагадую, що ч. 4 ст. 409 КК України за шабунінг в умовах воєнного стану передбачено позбавлення волі на строк від 5 до 10 років), квартирний злодій Дмитро Шерембей, співак ротом Святослав Вакарчук, артист Молодого театру Олексій Тритенко та бой-френд міністра Камишина Ярослав Олійник. Але, насправді, шабулянтів – тисячі. Практично у кожній військовій частині є десятки військовослужбовців, яких безпосередні командири в очі не бачили. Як приклад я наводив 67 окрему механізовану бригаду, де фіктивно рахується на службі старший солдат Олійник, який навіть поцупив зброю, отриману Україною з щедрот американських платників податків. У деяких взводах цієї бригади з 30 чоловік у наявності 12-13, а решта прикомандировані до київських ресторанів «до окремого розпорядження». Тому нема нічого дивного, що 67 омбр здала позиції під Часовим Яром – шабунінг деморалізує армію, породжуючи у фронтовиків відчуття глибокої несправедливості та масове дезертирство. Оскільки шабулянтів – тисячі, при цьому, як показує історія з Шабуніним, Вакарчуком чи тим же ж Олійником, ніхто їх притягувати до кримінальної відповідальності не збирається, то було б доцільним створити публічну базу даних (мені вже пропонували ІТ-шники допомогу), яку наповнювати на підставі повідомлень військовослужбовців та інформації з соцмереж. Наприклад, з’явилось інтерв’ю директора театру ім. Франка Ніщука, де той розповідає, як він з перших днів війни на фронті, що не заважало йому грати в театрі в Києві, бо «командир відпускав на репетиції та спектаклі» – прізвище Ніщука заноситься у відкриту базу даних і починається робота з направлення запитів стосовно обставин проходження ним військової служби. Як тільки вдається встановити прізвище командира, який «відпускав на репетиції та спектаклі» – повідомлення в ДБР з одночасним оскарженням до суду бездіяльності слідчого. Потім – регулярні (хоча б 2 рази на тиждень) скарги на бездіяльність слідчого та прокурора, звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів і т.п. От тільки хто цим буде займатись? Я спроможний здійснювати супровід максимум трьох шабулянтів – Шабуніна, Шерембея та Олійника. І то лише тому, що частину роботи взяв на себе адвокат Ростислав Кравець, який оскаржує до суду бездіяльність слідчих. А мені пишуть у коментарях, що я продався Татарову тому, що я займаюсь Шабуніним і нічого не пишу про якогось невідомого мені артиста 95 кварталу, який десь там фіктивно служить. Я пропонував коментаторам – займіться ви цим артистом. Але дурних немає – усі чекають, що одна людина, яка сама служить, буде викривати тисячі шабулянтів. Так не буває. Власне, у цьому й полягає головний принцип громадянського суспільства, що зі злом бореться вся громада, при цьому бореться не з метою заробітку, як професійні громадські активісти, а за покликом сумління й у вільний від основної роботи час.

Пригадую, як кілька років тому зі мною судились два ображених герої моїх публікацій у сподіванні захистити спаплюжені честь і гідність. І що ви думаєте? – Один з них, який вимагав 100 тис. грн. на компенсацію завданої йому моральної шкоди, раптово помер і провадження було закрито через смерть позивача, другий потрапив у СІЗО, після чого позов був залишений без розгляду через неодноразову неявку в судове засідання позивача або його представника. Був ще один, який мені погрожував фізичною розправою, – той також раптово помер. Тож я замислився: оскільки люди, що намагаються мені зробити капості, регулярно потрапляють у прикрі халепи, як би чого не трапилось з колишнім начальником штабу АТЦ при СБУ генерал-майором Геннадієм Кузнецовим, колишнім старшим слідчим прокуратури Київського гарнізону Сергієм Кулакевичем, екс-прокурором прокуратури Київського гарнізону Юлієм Мунтяну та його колишнім керівником Валерієм Массалітіним. Померти вони чи навряд помруть, але опинитись у слідчому ізоляторі через зв’язок з Андрієм Наумовим, колишнім фактичним керівником СБУ, запідозреним у державній зраді, можуть запросто. Бо життя таке бентежне, як казав їжак, злазячи з кактуса…