Вот кажется на высоту взобралась.Карабкалась, порой, уже без сил.И наконец там солнце засияло...И отдохнуть уж можно от долин.Но, почему то, вновь я вниз спускаюсь.Скользит нога, и чуть не упаду.И испугавшись, снова поднимаюсь,Руками ухватившись за скалу.Тянусь тут к Богу вновь, изо всех сил я.Не хватит сил, Он руку мне подаст."Зачем спускаешься в свою долину?Ведь Я тебя туда не посылал...Там выйдет только ропот и уныние.Она - твоя, себе придумала её.Пособирала все плохие мыслиИз них долину создала ты вновь.И плачешь, и так больно вновь стенаешь...А ты опять на гору поднимись.Я ничего сверх сил не допускаю,Зачем опять спускаешься ты вниз?"Прости, Господь, ведь у Тебя прощение.Прости, как раньше Ты простил Петра.Поставь опять меня Ты на служение.Прости, где так была я не мудра.Опять врага я мысли допустила,Что я ещё долину не прошла...Моя лишь только то была долина -Долина ропота и безысходности была."Зачем опять во Мне ты усомнилась?"-Скажет когда я возвращусь опять.Всё падаю...но у Тебя есть сила.Ты помоги, Господь, мне устоять."Ты любишь ли Меня?"-"люблю Спаситель,Ты видишь, в покаянии пришла.Благодарю, что прохожу низины.Я через них, путь к мудрости нашла" Л. Шпак
Как бы ни был далёк избавления день, Всё же близится он - приближает молитва.И чем ближе то время подходит ко мне,Тем всё жёстче, безжалостней становится битва.И сильнее и больше впивается стрел.И те раны от них всё сильней кровоточат.Терпишь ты, как Иов, в своё время терпел.И молитвы свои возносил днём и ночью.Как увидеть хочу красоту я небес.И утихла б та боль, успокоилось сердце.Приближается тот избавления день,В ярости сатана, что ты Господу верна.Что ты в болях своих призываешь Христа.Кровь святую Его, что текла на Голгофе.Говоришь: "отойди, я пред Богом чиста,Ведь я прощена Им и омытая кровью"А в ответ: " Ты не бойся, искупил Я тебя.Ты - Моя, ведь по имени Я называю.Коль пойдёшь через реки - не потопят тебя.Если через огонь, то тебя не опалит"Приближается день - горячее огонь.Приближается день и всё жарче молитвы.Только помни, что если усилилась боль,Значит скоро победа, окончена битва.Будет как Он сказал: ты доверься лишь Мне,И покрою тебя Я Своей благодатью.Стоило так бороться и так всё терпеть,Чтобы впасть в те святые Иисуса объятия. Л. Шпак @stihi_christianski
Старанно підіймаюсь я на гору.Аж до самих хмар, висока.І на пустиню кольором так схожа,Та - камінь під ногами, не пісок.І ось, забравшись, підіймаю голову,А небо близько - ось вже доторкнусь...І радість невимовна дуже сповнила,Все моє серце, душу все мою!І руки підняла я від розчулення.Так близько небо - а чи ж це не сон?..Які то є чудовії хвилини -Душа співає з небом в унісон.Гора та кольору вогняної пустині,Та під ногами - тверда лиш скала.В тих тягарях, які прийшлось пройти мені,Господь під ноги твердість подавав.Вся моя віра, на скелі, стояла,Якою був Спаситель мій Христос.В пісках сипучих щоби я не впала,Скалою Він зробив їх піді мною.І допоміг зійти й відчути вже ту близькістьНебес великих, де для мене єЦе місце, куди так летілоЗавжди безсмертне все єство моє.Так хочеться на цій горі лишитисьІ не блукать в долинах тих земних.З пустинями щоб більше не зустрітись,А вже здаля лиш бачить тільки їх.Але потрібно йти земну дорогу З долинами, пустинями весь час,Щоби відчути радість перемоги,Як на горі повстануть ноги враз.І знову там відчути близькість неба.І голос рідний там почути знов:"Я так давно чекав, дитя, на тебе,Щоби відкрить тобі Свою любов" Л. Шпак
Что это - твоя комната молитвы?То место в доме, что заходишь ты,Чтобы наедине там помолиться,Тем удаляясь от мирской сей суеты?Находишь комнату, иль уголок укромный,Чтоб там побыть с Христом наедине.И там, всё сокровенное, несём мыК престолу Бога, наконец то в тишине.И говорим: "хочу, Господь, я слышатьЧто Ты мне скажешь..." - напрягая слух...И тут же говорим: Тебя не слышу...А только я всё говорю и говорю...А всё же Он тихонько отвечает.В молитвенной той комнате твоей.Пусть небольшое место занимает Та комната - она в душе твоей. Там, в твоём сердце, в уголке укромномС Ним, каждый миг ты можешь говорить.И спрашивать совета, и спокойноОтвет услышать, как тут поступить.Ответ от Духа твоего Святого,От Господа его Он принесёт.То будет тихий и спокойный голос.Его услышит тот, кто его ждёт.Ту комнату беречь нам в жизни нужноЧтобы в неё никто войти не мог,Кроме Христа, там храм Святого Духа.В сердечной комнате всегда тебя ждёт Бог.То тайной комнатой, твоей только, зовется.Ты целый день в ней можешь пребывать.В домашней комнате - лишь час, иль как придётся...И уж ушла Господня благодать...В сердечной комнате, её хранить ты можешьС утра до вечера, и ночью среди сна.Та комната всегда пред Богом вечна,Когда для Господа она посвящена.Там можно слышать голос Бога вечно,Когда там с Ним находишься всегда.Всем сердцем, всей душой, всем разумениемЛюби Его и Он пребудет там. Л. Шпак
Уж сотый раз наверное, не первыйТы слышишь в разуме измученном своём -Коль я страдаю, значит нету верыБез веры ж, не получишь ничего.А Бог не так и действует, и мыслит.Наоборот, в тебе та вера есть.И это значит, что ты с Богом близко,Но светом ты мешаешь сатане.Ты, к Господу всё ближе приближаясь,В себя вбираешь Его яркий свет.Тот свет врага повсюду освещает.Он хочет свет тот погасить в тебе.В глубины тащит страха и сомненья.Ему мешаешь ты молитвою своей.Боится, что увидев твою веру,Не мало к Господу придёт тогда людей.Придут от равнодушья и безпечья.И им захочется так ближе к Богу быть.И захотят уже святую вечностьНачать с Христом уже здесь проводить.Написано, что нужно вам терпенье,Но, на исходе здесь оно порой.А сатана бросает обвинения -Пора сдаваться слаб фундамент твой.Но полнота есть времени у Бога.И исполненье приближается уже.А Бог есть близко, Он уж у порога.Для Бога опоздания ведь нет.А праведный жить будет только верой.Чем больше веры есть внутри в тебе,Тем больше враг, свои пуская стрелы,Мысли пошлёт что веры вовсе нет.Скажи в ответ: взирать буду на Бога.Не поколеблюсь, Он со мной всегда.И верю я не мало, верю много.Ведь эту веру Сам Господь мне дал. Л. Шпак
О, розуму стежинки, в житті їх є не мало.Вони так непримітні - в середині у нас...Вони сердечка стежку сьогодні направляють.Куди вони направлять - туди ідем весь час.Є путь, що є збагачення - туди стежина можеНаправить твоє серце, бажання підійме.Є суєти стежина, захватить серце також,В путі так ти загубиш рахунок часу вже...Ти виростеш в тих тернах, та плід не розів'ється.Лише ти будеш в полі травою зеленіть.Та марноти стежина від Бога відведе лиш,А у тернах колючих уже чекає смерть...Багато зараз кажуть: Біблія - світоло світу.Та зовсім світ не любить ту Біблію читать.Біблія - світло церкві, у ній черпають силу,Щоб світлом її дивним у світі засіять.Світ не читає Біблії, вона тягао для нього.Світ не читає Біблії - читає християн.Тому для християн, у цім житті, важливо,Куди вона направлена - твоя сердечна стежечка?Чи на стежини ті, що в Біблії - Господні,Що з її сторінок світло у серце ллють.Куди твоя стежина направлена сьогодні?Веде куди вона крізь ланцюги всіх літ?Чи прочитає в нас цей світ, у прірву йдучий,Ту Біблію Святу? Побачить він її?Нехай стежину серця лиш направляє Сущий,І Біблія те світло в твій розум пролиє. Л. Шпак
А звідки знав Давид, що він стоїть на камені?На камені, яким був Сам Христос.Бо ще тоді, він гімнами прославивЙого, і словом відкриття Його підніс.Тією близістю, що був завжди він з Богом.І це лиш до прославлення вело.А славив він і в болях, і в тривогах,Як річкою текло людське все зло.Він все приймав з любов’ю і терпіннямНі, не до зла, до Господа свого –Бо твердо знав, пошле благословінняМені мій Бог, хоч навіть і не встою…І спотикався він, і навіть падав,Та руку Свою Бог не забирав.Він був з Давидом поруч, завжди разом.У всьому йому поміч подавав.І п’ять камінчиків тих взятих із струмка,В надії все ж на Господа лиш свого.Але чому їх п’ять? Достатньо і одногоТоді було, покерував ним Бог.Не місце самовпевненості було,Що зможу я і камінцем одним…Не гордість бо тоді ним керувала,Що лев, ведмідь і вовк побиті ним.З цією ось невпевненістю лагідною,Він взяв їх п’ять і вийшов наперед.На Голіафа йшов з вірою праведною,Що велетня Господь зараз заб’є.І Бог забив одним лиш тільки каменем,І захистив насліддя Він Своє.У цім усім Давида Він прославивЗа те, що був слухняним понад все.І помінявся хід історії Ізраїлю.Таким на це у Господа був план.Царем Давида Бог хотів поставити.По серцю Богові тоді він став.А був у нім і послух, була лагідність.І славослів’я для Господа завжди.А молитви його, випереджали ранок,І славу віддавав Богу вночі.Пророк Господній, цар і псалмопівець.Любив він Бога, вірним був завжди.Лише на Бога покладав надіюХоча, бувало, що і він грішив.Та вмів він каятись перед лицем Святого.Бо знав так близько Бога він свого.Краще вже впасти в руки Господа Живого –Казав так, бо є милість у Його.А звідки знав Давид, що він стоїть на камені?Його колись там Сам поставив Бог.І пастухом над вівцями поставив,Щоб потім вів також вівці Його. Л.Шпак
А ты борись, пусть даже гаснет вера.А ты борись, пусть даже изнемог.А ты борись раз тысячный, не первый.А ты борись, борьбу ту видит Бог.Пусть нелегко тебе борьба даётся.Пусть слабнут силы и неверие стеной...А ничего легко не достаётся,Всегда сражаться нужно с сатаной.А Сам Спаситель на земле сражался.Сражался там, в пустыне сорок дней.Отцу же верным до конца остался.Соблазнам не поддался на земле.Сказал: "написано" Он только лишь спокойно.И сделать враг уж ничего не смог.Он наше тело принял здесь земное,Враг искушал, хотя Он был и Бог.Подвержены нападкам дети Божии.Их сатана старается сломать.У нас одно есть сильное оружие -"Написано" - так сатане сказать.Но чтоб сказать, должны мы знать Писание.Защитой будет то тогда для нас.Но, чтоб бороться, мало только знания,Нужна та сила, что Бог дал для нас."Даю вам власть Я наступать на вражью силу -Моё то имя, кровь - ты применяй её.Чтобы неверье вас не победило,Вы верьте в слово каждое Моё.А ты борись, пусть силы не хватает.Бог укрепит, увидев ту борьбу.Пусть сатана все силы поднимает,Скажи написано:" тебя Я сберегу" "Пойдёшь ли через воды - не затопят.Через огонь - тебя не обожжет.Дитя, ты не пугайся, ведь Я Бог твой.В тебе Мой Дух, смелей иди вперёд " Л. Шпак
Сьогодні бачила картину, Як ворон голуба клював.Клював пораненую спину,І вирватися не давав.З крилом зраненим бідолахаНе міг високо він злетіть.І воронів юрбу прогнали,І оминула його смерть.Й про наше тут земне життя всеДо роздумів те привело.О, скільки і в наш час ще є тут Людей з пораненим крилом.Поранений, знеміг в путі -Якось до Господа б дійти...Наздоганяють все і б'ють,І ран все більше додають.Хіба ж так має бути в світі?Бо наш Ісус навчав любити.Навчав Він рани лікувати,Душі спішили щоб зціляти.Чи думаєм, що Бог не бачить?Чи не важливо це для Нього...Коли ти ближнього образив,То ти образив Бога свого.Пораненим і ти стать можеш,Там будеш на путі лежати...І може теж знайдеться ворон,Що буде і тебе клювати.Тоді кричать будеш до Бога,Як той кричав, що ти клював.І щастя, як знайдеться хтось,Що тебе буде рятувать.Прийде і рани перев'яже,В молитві Богу понесе.Не йди до воронів ти зграї,Бо твій Господь же бачить все.А ніжний голуб, то птах миру,Святого Духа символ є.Будь ти, як голуб в цьому світі І Бог на небо піднесе. Л. Шпак
Квіти на снігу...на білім і сяючим...Квіти на снігу аж ніяк не ростуть.А душі холодні нікого не радують...Зігріє Господь, і вони зацвітуть.Обійме їх Бог, подарує їм прощення,І ось, на снігу, уже квіти цвітуть...Торкнеться любов, подарує спасіння,І приймуть Христа, життя вічне приймуть.А то неможливо - спасти серце зимове,Не раз так виносим земний наш вердикт.Та тільки Господь - звершує неможливе,Коли на снігу стають квіти цвести.І тільки лиш серце шепоче невпинно:"Можливо...можливо...спасенна душа!"Бо там, на хресті, наш Ісус стільки вистраждав,Від смерті спасти щоб холодні серця.Любов та Його до кінця не відкрита нам.Земні бо серця є нездатні прийнятьТу вічну любов, що у Господі скрита є,Зумівшу життя за людей нас віддать.Хіба більша є на землі нагорода,Ніж Божу любов мати в серці своїм.Щоб вірити - кожнеє серце холодне,Для Себе Бог може придбати за мить.А через молитви бо душі спасаються,Здається хоча - недостойні вони...А Бог - не людина, і Він не розкається,Що сніжні ті душі знову зацвіли. Л. Шпак
TGLIST.COM.UA
