Чотири свічки горіло на століІ потихеньку танули. Так було тихо в кімнаті моїй,Що було чути як ті розмовляли. Сказала перша: а я "спокій" є,Але, нажаль, люди зовсім не вміютьМене берегти у житті своїм,Ось тому і погасну я тепер вже. Не залишається нічого іншого мені,І вогник тої свічечки погас. А друга каже: а ось я є "віра",Нажаль, нікому не потрібна я... Не хочуть люди слухати про мене,Тому горіти далі мети уже немає. Тільки промовила і дмухнув вітерець Свічка, не догорівши, теж погасла. А третя теж сказала, засмутившись:А я - " любов", немає сил горіти. Не цінять люди і не розуміють,Ненавидять лише чужих і рідних. Горіти для усіх я так втомилась... Світло моє, тепло не потрібні нікому. Яскраво спалахнувши, ще раз,Погасла відкриваючи пітьму... В кімнату раптом увійшов маленький хлопчик. Побачив свічки три, що вже погасли. Злякавшись, закричав він голосно:"Що наробили ви?! Боюся я темря́ви!"Сказавши це, він гірко так заплакав. Схвильовано четверта свічечка,Дитину потішаючи, сказала:" Не плач, не бійся поки поруч я"Поки горю, то запалити можна інші."Надія" я, не гасну я ніколи. Хоч всю надію заберіть ви,До ранку повернеться вона знову. Смужкою світла обернеться знову І тихо так попросить: "обійми"Наперекір усякій безнадійності,Можливим все лиш стане в одну мить. Л. Шпак