А небеса чекають своїх вірних,Які на ніжний голос Господа спішать. Першим Ісус пішов туди колись вже. Тепер своїх біля воріт чека. А вірним так лишитися нелегко. Душа твоя, так часто, знемага. Беруться звідкись ті земні дипресії. Так важко їх із розуму прогнать. Вони отак з'являються - нізвідки. Нападки йдуть тяжкі з усіх боків. Від них приходить в твоє серце відчай,Розгубленість, тривога, смуток, біль... Себе такою недостойною рахуєш. І каже сатана: та хто ти є така? І все картини в розумі малює -На тебе Бог уваги не зверта. А Він є Батько, Він тебе не лишив. Не ти Його, а Він тебе знайшов. І Він Свою дитину не залишить,Бо хто є ще вірніший, як не Бог? Він - милостивий, довготерпеливий. Немає меж Отця до нас любов. Віддав на хрест за нас Він Свого Сина. Він - твій Отець і ти дитя Його. Свій голос піднеси до свого Бога. Скажи: я кличу, й чує Він мене! У день недолі кличу я до Нього,Рука моя до Нього в ніч та вдень. Згадаю я про Бога і зітхаю. Вночі роздумую про Тебе і не сплю. Усе пригадую я дні всі свої давні,І з своїм серцем тихо говорю. Чи ж Бог замкнув до мене милосердя? І чи спинилась милість аж навік? Пригадую я вчинки всі Господні,І чуда, що являв в мом житті. О, Господи, свята Твоя дорога. Хто є такий великий як Бог мій? Являєш Свою силу між народів. Я вірю, що скінчиться вже та ніч. Л. Шпак