о. Микола Каров з УПЦ:

«Якось дискутував із одним священником про обов'язковість підготовчих бесід перед хрещенням. Моя позиція невідступна: таким бесідам бути обов'язково. Але, на жаль, для багатьох залишається пострадянська інерція сприйняття Церкви не як народу Божого, а як обслуговуючого персоналу: «Як можна людям ставити умови? Вони ж не прийдуть більше». Це завдання ресторанів та кафе обслуговувати, а завдання Церкви – преображати. Але не про це мова. Той священик дуже шанує свт. Луку Кримського, і, я згадав про досить радикальну позицію святого щодо підготовки до хрещення. Відповідь була дивовижна: «Ну, якби ми були б із вами в єпархії святителя Луки, ось тоді й могли б так чинити за його благословенням». Через деякий час я замислився над тим, як ми шануємо святих. Ми їм співаємо гімни і з великою радістю переказуємо їхні житія. Це важливо і потрібно, але частенько упускаємо головне – слідування їх прикладу. Адже в Церкві не просто так є шанування святих. Вони для нас герої, приклад для наслідування і вони ж нас судитимуть, бо ми знали про їхнє життя і не тільки не брали приклад, але навіть чинили протилежно. «Хіба не знаєте, що святі судитимуть світ?» (1Кор.6:2) Шанувати святих, насправді дуже страшно. Якщо ти їх шануєш, то й намагатися жити за їхнім прикладом маєш. Щоб не вийшло нам засудження: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам'ятники праведників, і кажете: якби ми були за днів батьків наших, то не були б спільниками їх у пролитті крові пророків; таким чином ви самі проти себе свідчите, що ви сини тих, що вбивали пророків; доповнююте міру ваших батьків. Змії, породження єхіднини! як ви втечете від засудження в геєні?» (Мф.23:29-33) Поміркуємо над цим.»