Ірина Верещук

205 українців повернулися додому сьогодні в результаті чергового обміну полоненими. Особлива радість – серед них 20 цивільних.Кожне повернення – це свято. Але є особливо зворушливі історії. Ця – про воззʼєднання сімʼї. У березні 2022 року в Гостомелі Олену Юзвак росіяни захопили разом із чоловіком і сином. За кілька днів її відпустили, а чоловіка й сина вивезли до росії. Чоловіка вдалося повернути досить швидко у ході перших обмінів у квітні 2022-го. А син Дмитро, 1999 року народження, залишився в полоні.Увесь цей час подружжя стало опорою для інших: допомагали сімʼям полонених, підтримували звільнених. Вони чекали на власного сина та водночас працювали для інших – дали таку собі обітницю. А сьогодні Дмитро повернувся додому. До своїх батьків.Коли сьогодні говорила з пані Оленою, спитала її, що давало сили триматися. Вона відповіла: молитва – проста материнська молитва.Ще дізналась, що пані Олена збиралася їхати до Ватикану просити допомоги у поверненні сина. Бо ще вчора вона не знала, що її сина сьогодні обміняють. Але тепер, напевно, все одно поїде – просити допомоги у поверненні з полону інших українських синів і доньок 💔

Сьогоднішня міжвідомча нарада з питань національного спротиву була нетиповою.Ми запросили до участі журналіста «Дзеркала тижня» Романа Яненка, який нещодавно опублікував критичну статтю щодо навчальної програми «Захист України» у школах.Вийшла відверта та конструктивна розмова. Проблеми справді серйозні, а сигнал – своєчасний. Дякуємо пану Роману та редакції «Дзеркала тижня» за небайдужість.За результатами наради домовилися, що осередки «Захисту України»: • припиняють комерційні закупівлі макетів зброї за невиправдано високими цінами. Школи чекатимуть, поки запрацює механізм безкоштовної передачі списаної та переробленої зброї від Міноборони. Це дозволить заощадити мільйони гривень, які потрібні фронту. Тим паче, що вже практикується така безкоштовна передача навчальної зброї центрам підготовки до нацспротиву; • актуалізують перелік навчального обладнання, вирішують питання зі «смугою перешкод»; • збільшують дронову складову у навчальних програмах. Адже ми маємо готуватися до війн майбутнього, а не минулого.Дякую всім учасникам за конструктивну та продуктивну роботу 🤝

У нас при Офісі Президента працює платформа, де ми вирішуємо різні складні кейси, повʼязані із соціальним захистом військовослужбовців. Ми всі працюємо разом: державні інституції, громадські організації, правозахисники та обʼєднання родин військових. Хочу розповісти вам одну історію. Вона водночас драматична і неймовірна — таких у воєнний час чимало.Русланові було лише 19, коли у 2021 році він підписав контракт із ЗСУ.У перші дні повномасштабного вторгнення його підрозділ тримав оборону на донецькому напрямку. Одного разу їхні позиції сильно обстріляли градами та мінометами. Хаос, паніка. Руслан звʼязався з мамою, яка служила в Азові та на той час перебувала в Маріуполі.З 27 лютого 2022-го Руслан разом із бійцями Азову тримав оборону на Азовсталі. У травні потрапив у полон, як і його мама, Маргарита. Наступного разу вони побачаться майже через три роки, коли Маргариту повезуть на обмін полоненими. З вікна автобуса жінка побачить сина, якого волею долі теж везли на обмін в той день. 19 квітня 2025 року обох обміняли. Цей кейс потрапив на нашу платформу, бо проти Руслана було відкрито кримінальне провадження за дезертирство. Його контракт розірвали, службу призупинили, виплати зупинили.Але справедливість відновили. «Азов» підтвердив: хлопець сумлінно виконував бойові завдання на Азовсталі. Провадження закрили. Руслан отримає всі належні документи та виплати.Ось така історія юнака, який у 19 років потрапив на велику війну. Який завдяки мамі приєднався до гарнізону Азовсталі. Потрапив у полон одночасно зі своєю мамою, але і повернувся з полону одночасно з нею. Через три довгих роки ❤️

Я далеко не фанат ТЦК. Поділяю багато критичних думок щодо їхньої роботи.Ба більше, вважаю, що реформа ТЦК є життєво важливою сьогодні. Але, коли деякі громадяни вступають у фізичне протистояння з працівниками ТЦК — це неправильно.Розумію: бувають різні обставини, емоції, імпульсивні вчинки. Та бійки з ТЦК — це не те місце, де варто демонструвати сміливість, громадянську позицію чи право на протест. Подобається нам це чи ні, але ТЦК є частиною обороноздатності країни. А ми — у стані війни.Тут я захищаю не ТЦК як такі, а закон і порядок у воєнний час.Пам’ятаймо: багато працівників ТЦК ще вчора були військовими ЗСУ на фронті, на яких ми молимось. А якщо завтра боєць після поранення піде працювати в ТЦК — він одразу втратить нашу повагу? Те, що він воював вже не має значення? Так виходить? Я проти «бусифікацій». Але, якщо є закон і людина в розшуку — що мають робити ТЦК чи поліція? Тут питання до тих, хто ухвалює законодавство, а не до тих, хто має його виконувати. Не варто принижувати чи бити людей, які, можливо, ще вчора були в окопах і ризикували життям за нас. Кожен має право на свою думку щодо мобілізації й ТЦК — висловлювати її приватно чи публічно. Але вступати у фізичне протистояння — неприпустимо. Бо під час війни закон і порядок — не менш важлива зброя, ніж гармати.

Коли війна забирає від нас Героя, памʼять про нього стає частиною серця нації. Декілька днів тому прочитала в ЗМІ про 21-річного Максима Нагорного, бійця Нацгвардії, який нещодавно загинув у бою під Покровськом.Сестра та цивільна дружина не могли отримати тіло героя, бо він був круглим сиротою, а відтак були певні формальні складнощі щодо ДНК-експертизи.Дякую журналістам за те, що привернули увагу до цієї ситуації. Офіс Президента взяв питання на контроль. Вчора всі проблеми вирішили. Дякую МВС, НГУ та МОЗ за оперативне реагування та допомогу близьким солдата – сестрі Іванці та цивільній дружині Наталії. Героя буде гідно поховано, як він того заслуговує. Максим Нагорний став відомим два роки тому, коли опублікував свою сповідь-заповіт. Це приголомшливий текст. Неможливо читати без сліз. Він дуже хотів, щоб в Україні сироти жили не в інтернатах, а в сімʼях. Там є такі слова:«Я мрію про нову Україну: про країну без сиріт; про дітей, котрі проживають в сімʼях і лише в сімʼях. Бо малечі потрібна сімʼя. Завтра можу не повернутись з чергового завдання або з поля бою. Такі реалії війни.Якщо доведеться віддати життя, то нехай це стане також для того, щоб в Україні зникли дитячі притулки.Я, Нагорний Максим, молодий солдат нової України.»Ми зробимо все, щоб сироти жили не в інтернатах, а в сімʼях. Це мета Президента, це наша спільна справа. Спочивай з миром, Максиме, солдате нової України! 💔

Чим довше триває війна, тим важливішою стає витривалість цивільного населення. І тим критичнішим стає захист інформаційного простору держави від ворожого впливу.Саме інформаційного простору. Насамперед — ідеться про соціальні мережі.Деякі особливості окремих комунікаційних платформ — небезпідставно — викликають занепокоєння у наших спецслужб. Бо ці платформи активно використовуються ворогом. Проти нас. Проти нашої національної безпеки.Я не говорю конкретно про Telegram. Але якщо алгоритми будь-якої платформи працюють на шкоду національній безпеці, ми не можемо мовчки спостерігати.У нас є два варіанти: • або платформа адаптує свої алгоритми до наших вимог національної безпеки — з урахуванням воєнного стану; • або держава буде змушена обмежити її шкідливий вплив на інформаційний простір — принаймні на період дії воєнного стану.Ми не можемо просто сидіти й дивитися, як ворог використовує наш інфопростір як зброю проти нас.Рано чи пізно ми все одно будемо змушені діяти. Війна змусить.Тому краще — раніше.Тим паче, що багато країн уже сьогодні готують свої цифрові інфраструктури до можливих війн у майбутньому.А у нас повномасштабна війна вже четвертий рік. І вона триває.Тому, нам потрібна трохи більша рішучість у захисті власного інформаційного простору.Час перестати панькатися.

Разом із Командуванням Медичних Сил працюємо над розвитком новоствореної Школи тактичної медицини КМС ЗСУ.Наша спільна мета — перетворити її на провідний центр підготовки та сертифікації інструкторів з тактичної медицини й бойових медиків.Сьогодні ми фокусуємось на посиленні матеріально-технічної бази. Щиро дякую всім українським і міжнародним донорам. Ця школа стане не лише навчальним центром. Вона має бути хабом напрацювання та впровадження сучасних стандартів тактичної медицини, які мають цінність не лише для України, а й для наших військових союзників.Наш такмед — один із найкращих у світі. Бо його щодня гартує фронт. Але ця війна — не лише про героїзм, вогневу міць і технології. На четвертому році вона дедалі більше переходить у площину змагання інститутів і стандартів: наших — проти ворожих.Саме правильно побудовані інститути й стандарти забезпечують ефективне використання ресурсів у затяжній війні.Тому все, що працює, потрібно фіксувати, вдосконалювати та швидко масштабувати. Через інститути. Через стандарти. І через системність. Саме так переможемо.

Поступово, але неухильно ми рухаємося від інтернатної системи до сімейних форм виховання дітей-сиріт. Деінституціоналізація завжди була та залишається складовою дитячої політики Президента України.Дитячі будинки сімейного типу — це родини, які приймають на виховання та спільне проживання п’ятьох і більше дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.Другий рік поспіль держава виділяє субвенцію на придбання житла для таких сімей.Торік було придбано 57 будинків на суму 324 млн грн. Цьогоріч уже виділено 833 млн грн на закупівлю 123 будинків — і станом на липень майже половину з них уже придбано. Тобто рухаємося чітко за графіком.Це результат злагодженої роботи Мінсоцполітики, Держслужби у справах дітей, Мінфіну, Держказначейства, обласних військових адміністрацій та громад.Висловлюємо окрему подяку УВКБ ООН, ЮНІСЕФ та Фундації Олени Зеленської — за допомогу в облаштуванні меблями та технікою нового житла для прийомних дітей. Цей проєкт особливо важливий, адже житло надається дітям-сиротам, які були евакуйовані з тимчасово окупованих територій або з прифронтових зон, або повернулися з-за кордону.Це яскравий приклад того, як державна політика у партнерстві з громадами та міжнародними партнерами дає конкретний, вимірюваний результат.Коли беремося за щось конкретне — і робимо це системно — все обов’язково вдається.

Сьогодні взяла участь у засіданні Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки.Обговорювали законопроєкт про національний спротив.Дякую народним депутатам за підтримку ініціативи, а також за професійні, влучні зауваження та коментарі.🛡 Національний спротив – це не про військову підготовку та не про мобілізацію.Це про те, щоб навчити якомога більше цивільних громадян жити в умовах повномасштабної війни:▪️ бути ментально стійкими та витривалими;▪️ володіти базовими навичками виживання та допомоги;▪️ бути готовими допомогти собі, один одному, Силам Оборони, своїй громаді та державі.Це стосується всіх громадян – незалежно від віку, статі чи професії.Для учнів і студентів – така підготовка є обов’язковою. Для решти – добровільною. Але потрібною.❗️Ніхто не знає, скільки ще триватиме ця війна. Але ми маємо знати, що все витримаємо. І переможемо.У затяжній війні резистентність та витривалість цивільного населення – це надважлива складова перемоги. Національний спротив саме про це!

Допоки триває війна, забезпечення дитячих шкіл укриттями — залишається у фокусі уваги Офісу Президента України.Важливою є участь міжнародних донорів у фінансуванні будівництва або реконструкції укриттів для учнів шкіл. Маємо гарний приклад співпраці — проєкт, який реалізується спільно UNICEF, Міносвіти, ОВА та громадами.У межах цього проєкту реконструюються 58 об’єктів у 8 прифронтових областях.Це приклад ефективного співфінансування — 8 мільйонів доларів від донорів, а також кошти місцевих бюджетів.Йдеться не про нове будівництво, а про реконструкцію та належне облаштування вже наявних приміщень.Тобто швидко та недорого створюємо захист для дітей. Сьогоднішня повітряна атака на Київ — ще одне нагадування, що ми не маємо часу. Такі проєкти мають бути масштабовані якнайшвидше.Закликаю міжнародних гуманітарних донорів і операторів приділити особливу увагу темі безпечного освітнього середовища для дітей. Найближчим часом ми посилено працюватимемо над цим питанням у межах платформи з гуманітарного реагування при Офісі Президента України.